Розділ «Частина III»

— Можливо, наше життя почалося в океані,— мовив він тихо.— Чотири тисячі мільйонів років тому. У якомусь глибокому теплому місці, біля підводного вулкана.

Я здивовано глянув на нього.

— І майже весь цей час всі живі істоти жили в морі. А потім, декілька мільйонів років тому, а може, і трохи раніше — важко сказати, все ж таки давно це було — вони вилізли на суходіл.

Я здивовано супився і заразом усміхався.

— Але можна сказати, що потому як ми покинули море, проживши в нім багато мільйонів років, ми ніби узяли океан з собою. Коли жінка збирається народити дитину, у неї всередині є вода, в якій дитина росте. Ця вода майже така сама, як вода в морі. І приблизно така ж солона. Жінка влаштовує в своєму тілі маленький океан. І це не все. Наша кров і наш піт теж солоні, приблизно такі ж солоні, як морська вода. Ми носимо океани усередині. І коли ми плачемо, наші сльози — це теж океан.

Він замовк, і я запитав:

— Звідки, скажи на милість, ти про все це дізнався?

Напевне, запитання прозвучало надто вже гостро.

— Прочитав у книзі,— збентежено глянув він на мене.— А що? Це не так? Я сказав щось неправильно? Ця книга у мене удома. Я можу дати її тобі.

— Ні-ні, все правильно, все, напевно, так і є.

Я мовчав, розгнівавшись сам на себе. Те, що розповів мені Джоні, було правдою, та в глибині душі я вважав цих людей неосвіченими — хоча й знав, що це не так,— просто тому, що вони були бідні.

— Ліне! Ліне! — заволав хтось. До нас біг Джітендра.— Моя дружина! Радга! Їй недобре!

— Що сталося ?

— У неї пронос і лихоманка. Вона вся горить. І її нудить,— випалив Джітендра, задихаючись.— Вона погано виглядає, дуже погано.

— Гайда! — кинув я і почав стрибати з каменя на камінь, поки не дістався кам’янистої стежини, що провадила в нетрища.

Радга лежала в хаті. Вона скорчилася від болю; волосся її було мокре від поту. Чандріка, мати Джітендри, намагалася доглядати її, але та не могла впоратися з реакцією свого організму. Не встигли ми увійти, як у неї знову почалася сильна блювота, яка, у свою чергу, викликала пронос.

— Коли це почалося?

— Два дні тому,— відповів Джітендра. У очах його був відчай.

— Два дні тому?!

— Тебе не було, ти пішов кудись з туристами, повернувся дуже пізно. А учора ввечері ти був у Казима Алі. Сьогодні теж рано пішов. Я спочатку думав, що це просто пронос. Але їй дуже погано, Лінбаба. Я тричі намагався відвезти її в лікарню, але вони не узяли її.