Розділ «Частина III»

Його пальці були всі в перснях, на деяких виблискували біло-блакитним світлом діаманти, а на зап’ясті виднів золотий «Ролекс».

— А це Рагім,— кивнув мій сусіда на водія.

Той озирнувся на мене з широкою усмішкою, закотив очі, дякуючи за порятунок, і повернувся до своїх обов’язків.

— Ви врятували мені життя,— сказав Хасан Обіква, похмуро всміхнувшись.— Нам обом. Цей натовп не заспокоївся б, поки не убив би нас.

— Нам пощастило,— відповів я, розглядаючи його уважніше.

Його великі й дуже широко розставлені очі створювали враження, ніби на тебе дивиться якась рептилія. Прегарні губи були такі соковиті, немов призначалися для іншої, більшої голови. Рівні передні зуби були білі, всі задні — золоті. Витончені вигини крил носа відкривали розтруб ніздрів, і здавалося, ніби він постійно принюхується до якихось приємних пахощів. У лівому вусі висіло масивне золоте кільце, що помітно вирізнялося на тлі синяво-чорної шкіри товстої шиї.

Сорочка його була роздерта, обличчя геть потовчене, але очі блищали радісним збудженням. І я, і він уже потрапляли і не в такі халепи, ми обидва зрозуміли це з першого погляду. Зустрічаючись надалі, жоден з нас навіть не згадував про цей інцидент.

— Нам просто з біса пощастило!

— Це таки правда, нехай йому дідько! — погодився він, скрушно регочучи, потім стягнув «Ролекс» із зап’ястя і підніс годинник до вуха, щоб перевірити, чи йде він.— Так, нам пощастило, але я все одно у вас у боргу, і в чималому.

— Я не відмовився б від грошей,— сказав я.

Водій через люстерко обмінявся поглядом з Хасаном.

— Але ж... цей борг не можна віддати грошима,— заперечив Хасан.

— Гроші потрібні не мені, а тому індійцеві з візком, якого ви збили, й водієві таксі. Я хочу передати їх цим людям. Обстановка на Регал-серкл ще не скоро стане нормальною, народ буде якийсь час розбурханий, а це моя ділянка, я тут працюю. Якщо ви дасте грошей для потерпілих, ми поквитаємося.

Хасан засміявся і ляснув мене по коліну. Це був гарний сміх — глузливий, але великодушний.

— Не турбуйтеся,— сказав він, широко всміхаючись.— Це не моя ділянка, але навіть тут я користуюся певним впливом. Я поклопочуся про те, щоб той неборак отримав достатньо грошей.

— А другий?

— Який другий? — не зрозумів він.

— Водій таксі.

— А, він теж.

Настало мовчання.