Розділ «Частина III»

— Так.

Я вперше відвів погляд від Хадера і подивився крізь відчинені двері орану на безперервний потік перехожих. Мені важко було пояснити, чому я більше не зустрічався зі своїм товаришем і вирішив бути самотнім вовком. Я й сам цього до ладу не розумів. Я виклав Хадеру всі факти, а він уже сам хай вирішує, що з ними робити.

— Спочатку ми сховалися в підпільному мотоклубі, у рокерів-бандитів. У їхнього ватажка у в’язниці сидів молодший брат. Це був хоробрий хлопчина, і приблизно за рік до моєї втечі він розлютив одного дуже небезпечного злочинця, бо тримався незалежно. Я втрутився в ситуацію, а то хлопця просто убили б. Він розповів про це своєму старшому братові, і той передав мені через знайомих, що вважає себе моїм боржником. Тому після втечі я пішов у його клуб і узяв з собою товариша. Його хлопці прийняли нас дуже добре, дали зброю, гроші, наркотики. Вони ховали нас два тижні, поки поліція обшукувала місто.

Я зробив паузу, збираючи з тарілки залишки їжі коржиком з горохового борошна. Хадербгай теж доїдав свою порцію.

— Коли настала тринадцята ніч після втечі,— провадив я далі,— мені раптом страшенно захотілося побачити одного з моїх колишніх вчителів. Він викладав філософію в університеті того міста, де я виріс. Це був блискучий учений, єврей, його дуже цінували у місті. Та хоч який він там був розумний і уславлений, я все ж таки не розумію, чому мені так закортіло зустрітися з ним. А бажання у мене було таке сильне, що я просто не міг витерпіти. І от з ризиком для життя я поїхав до нього через усе місто. А він сказав, що чекав мене, так, мовляв, і знав, що я приїду. Він порадив мені перш за все позбутися зброї, оскільки вона не принесе мені нічого, крім лиха. Він сказав, що відтепер мені треба відмовитися від грабунків. Я заплатив свободою за скоєні раніше злочини, але якщо я повернуся до них знову, мене відразу схоплять або уб’ють. «Хоч що ти робитимеш задля того, щоб лишитися на волі,— сказав він,— не займайся більше грабунком». Він порадив мені розлучитися з моїм товаришем, тому що його неодмінно схоплять, а якщо я буду з ним, то схоплять і мене. І ще він додав, що я повинен побачити світ. «Розповідай людям тільки те, що їм треба знати,— сказав він, і я пам’ятаю, що він усміхнувся при цьому, неначе мова йшла про якісь дрібниці.— І проси У людей допомоги. Не турбуйся, все буде добре. Життя — це захоплива пригода, і вона у тебе тільки починається».

Я знову замовк. Підійшов офіціянт, щоб забрати порожні тарілки, але Хадер махнув йому, щоб не заважав. Великий мафіозі невідривно дивився на мене, дивився по-доброму, підбадьорливо.

— Коли я вийшов з його кабінету, то відчув, що розмова з ним змінила все в моєму житті. Повернувшись до рокерів, я віддав товаришеві зброю і попрощався з ним. За півроку його схопили під час перестрілки з поліцією. А я й досі на волі, якщо можна так сказати, коли у тебе на хвості сидять копи і тобі нема куди подітися. Ось і вся моя історія.

— Я хотів би поговорити з цією людиною, з твоїм викладачем філософії,— поволі промовив Хадербгай.— Він дав тобі мудру раду. Але послухай, наскільки я розумію, Австралія не така країна, як Індія. Чом би тобі не повернутися туди і не розповісти владі, як з тобою поводилися у в’язниці; Може, тебе помилували б за це і дозволили б повернутися до сім’ї?

— У нас не прийнято доносити навіть на своїх мучителів. І потім, навіть якби я посвідчив проти тюремників, це навряд чи зупинило б їх, Сама система їх оберігає. Жодна нормальна людина не довіриться британській системі судочинства. Ви чули, щоб перед судом постав багатій? Хоч які докази я наведу, тюремників ніхто не покарає, а мене запроторять за ґрати і я потраплю до них у лапи. І, гадаю, вони замордують мене в своєму карцері. Але звертатися до суду в будь-якому разі не можна. Не можна доносити. Це залізний принцип. Мабуть, крім нього, в тебе нічого і не залишається, коли тебе замикають в клітці.

— Але ж ці охоронці і зараз катують людей у в’язниці, як і тебе катували? — гнув своє Хадер.

— Так, звісно.

— І ти можеш спробувати полегшити їхню долю, хіба не так?

— Спробувати я можу, але це марно. Не думаю, що наша правоохоронна система стане на захист в’язнів.

— Але ж є шанс, що тебе послухають?

— Дуже невеликий.

— Але якийсь є?

— Авжеж.

— Значить, виходить, що і ти частково відповідальний за страждання в’язнів?

Запитання було провокаційне, але промовив його Хадер м’яко і доброзичливо. У його очах не було і натяку на виклик або докір. Зрештою, це ж він витягнув мене з індійської в’язниці і врятував тим самим від австралійської.

— Напевно, можна сказати й так,— відповів я.— Але це не міняє суті. Заповідь «не донось» залишається в силі.