Розділ «Частина III»

Коли демонстранти минули нас і дорога попереду була вільна, я обернувся до Прабакера і побачив, що обличчя його в сльозах. Порившись у кишенях, він витягнув хустку в червоно-білу шашечку і витер очі.

— Це дуже сумна ситуація, Лінбаба,— шморгнув він носом.— Її більше немає. Що буде з нашою Індією без Неї? Ох, не знаю!

Всі в Індії — журналісти, селяни, політики, ділки на чорному ринку — називали Індіру «Вона».

— Так, Прабу, становище непросте...

Він був такий засмучений, що я посидів трохи поряд з ним, мовчки дивлячись у морську далечінь. Глянувши на нього знову, я побачив, що він молиться. Його губи ворушилися, шепочучи молитву; потім він обернувся до мене, і брови його двічі піднялися й опустилися.

— Трішки сексуального аромату на твоє добре обличчя, га, Ліне? — запитав він і натиснув гумову грушу.

— Не треба! — заволав я.

Але я запізнився. З пупа богині чвиркнув струмінь отруйної хімічної суміші, яка рясно покропила мої штани і сорочку.

— Ну от,— посміхнувся він, запускаючи двигун,— життя триває! Адже ми ладні хлопці, хіба ні?

— Ну ще б пак! — пробурчав я, висунувшись у вікно і хапаючи роззявленим ротом свіже повітря.— Я приїхав, Прабу. Висади мене біля того дерева, будь ласка.

Він зупинився біля високої фінікової пальми, я вийшов і почав сперечатися з ним з приводу плати за проїзд. Прабакер відмовлявся брати гроші, я наполягав. Врешті-решт я запропонував компроміс. Він візьме гроші і купить на них новий флакон божистого нектару для обливання пасажирів.

— Як ти добре придумав, Лінбаба! — вигукнув він.— А я журився, що парфуми кінчаються, а новий флакон коштує дуже дорого, і я не зможу купити його. А зараз я можу купити новий флакон, дуже великий, і моя Дакшмі цілих декілька тижнів буде як новенька! Спасибі тобі дуже велике!

— Нема за що,— відповів я.— Успіху тобі на потрійному побаченні.

Він рушив з місця, зігравши мені на клаксоні прощальний мотив, і розчинився в потоці транспорту.

Халед Ансарі чекав мене у таксі, що обслуговувало мафію. Я приїхав без запізнення, проте на асфальті валялося не менше десятка розчавлених недопалків. Він завжди розлючено давив недопалки каблуком, немов розправлявся з ворогами, яких ненавидів.

А ненависті йому не бракувало! Якось він зізнався мені, що його пам’ять просто-таки переповнена картинами насильства. Він був наскрізь просякнутий гнівом. Ненависть змушувала його зціплювати зуби і гамувати лють. Її смак вчувався йому і вдень, і вночі — він був гіркий, наче воронована криця ножа, якого він стискав у зубах, коли повз випаленою землею, щоб учинити своє перше убивство.

— Це доконає тебе, Халеде.

— Авжеж, я дуже багато палю. Ну і що? Кому треба жити вічно?

— Я кажу не про куриво, а про те, що гризе тебе, примушуючи палити одну цигарку за одною. Про те, що з тобою робить ненависть до всього світу. Одна розумна людина сказала мені якось, що як ти перетворив своє серце на зброю, то врешті-решт вона обернеться проти тебе.

— Теж мені проповідник знайшовся! — розсміявся Халед, коротко і сумно.— Навряд чи тобі пасує роль різдвяного Санта-Клауса, Ліне.