Розділ «Частина III»

Я пробирався крізь вечірній натовп, тішився обличчями, пахощами людської шкіри і волосся, барвами убрань і музикою слів. Але закоханий у все це я був один. А в морі моїх думок знай кружляла чорна акула сумніву, підозри і гніву. Мене зрадила якась жінка, молода і вродлива жінка!..

Раптом позаду засигналило авто. З вікна свого таксі мені махав Прабакер. Я сів до нього в машину і попросив відвезти мене в район пляж)’ Чаупаті, де я повинен був зустрітися з Халедом. Заробивши свої перші гроші на службі у Хадербгая, я придбав водійську ліцензію для Прабакера. Йому завжди бракувало на неї грошей, оскільки здатність накопичувати їх була у нього нульова.

Прабакер був працьовитий і чесний, та, головне, він був найсимпатичнішим хлопцем з-поміж усіх, кого я знав у цьому місті. Навіть суворі ватажки таксомоторного бізнесу не могли встояти перед його чарами. Не минуло й місяця, як він отримав автомобіль і доглядав за ним, наче за своєю власною машиною. На панелі приладів Прабакер закріпив пластмасову фігурку Лакшмі, богині, що забезпечує добробут. Червоні очі Лакшмі погрозливо спалахували, коли Прабакер різко тиснув на гальма. Час від часу він підкреслено театральним жестом натискав гумову грушу, від якої тягнулася трубочка до підніжжя фігурки. При цьому відкривався клапан, захований в пупі богині, і пасажира обливало рясним струменем якоїсь підозрілої синтетичної суміші з пахощами одеколону. Після цього Прабакер замислено протирав мідний ведійський жетон, який він гордо носив на грудях. Більше, ніж автомобіль, любив він тільки Парваті.

— Парваті, Парваті, Парваті,— наспівував він, коли ми проїздили повз станцію Черчгейт в напрямку Марин-драйв. Музика цього імені п’янила його.— Я так кохаю її, Ліне! Адже це, напевно, кохання — коли ти щасливий, бо зазнаєш найжахливіших почуттів? Коли ти піклуєшся про дівчину навіть більше, ніж про своє таксі? Це любов, велика любов, хіба ні? Парваті, Парваті, Парваті.

— Так, це кохання, Прабу.

— А у Джоні теж дуже велика любов до Ситі, яка сестра моїй Парваті.

— Я радий за тебе, й за Джоні теж. Він хороша людина, як і ти.

— О так! — вигукнув Прабакер, від надміру почуттів ударивши кілька разів по клаксону.— Ми ладні хлопці! А сьогодні увечері у нас потрійне побачення з сестрами. Ото вже розважимося!

— У Парваті є ще одна сестра?

— Яка «ще одна»?

— Ну, раз потрійне побачення з сестрами, так їх повинно бути три?

— Ні, Ліне, дві.

— Значить, це буде подвійне побачення, а не потрійне.

— Ліне, ти не розумієш. Парваті і Сита завжди приводять з собою свою маму, місіс Нандиту Патак, дружину Кумара. Дівчата сидять завжди тільки з одного боку, місіс Патак посередині, а ми з Джоні з іншого боку. Виходить потрійне побачення.

— А-а... гарна розвага!

— Так, Ліне, кращої не буває! Чудова розвага! Коли ми даємо місіс Патак всяку їжу і напої і вона їсть їх, ми можемо дивитися на дівчат поверх її голови, а вони дивляться на нас, і ми їм усміхаємося і щосили підморгуємо. Така у нас система. І дуже великий успіх, що у місіс Патак такий квітучий апетит,— вона може їсти в кіно три години поспіль. Отже ми постійно даємо їй їжу, а самі дивимося на дівчат. Дяка Богові, Що він нагородив місіс Патак такою здатністю, що її неможливо напхати за одне кіно.

— Слухай-но, треба зупинитися... Здається, якісь вуличні заворушення.

Метрів за триста від нас із-за рогу висипала ціла юрба людей. Затопивши весь проспект, вони рухалися в наш бік.

— Ніяких заворушень, Лінбаба,— відповів Прабакер, зупиняючі машину біля узбіччя.— Заворушення нагин, морча гайн. (Це не заворушення, це демонстрація).

Було видно, що натовп збуджений і розгніваний. Люди галасувала і вимахували кулаками. На їхніх лицях застигла лють. Вони закликала помститися за смерть Індіри Ганді. Я внутрішньо зібрався, коли вони на близилися до нас, але людський потік обтікав нашу машину, і ніхто й не торкнувся її, проте очі, що дивилися на нас, були жорстокі і повні ненависті. Якби я був сикхом і носив сикхський тюрбан або шарф сардарджі мене витягли б з автомобіля.