Розділ «Частина III»

— Хвилиночку,— сказав я,— тут є одна обставина.— (Всі троє обернулися до мене.) — В нашій камері є два молоді хлопці. Вони намагалися допомогти мені, і за це їм накинули шість місяців, хоча свій термін вони відсиділи. Я хочу, щоб їх випустили разом зі мною.

Коп глянув на начальника в’язниці. Той махнув рукою і кивнув. Це не мало для нього ніякого значення.

— І є ще один ув’язнений,— провадив я спокійно.— Його звуть Магеш Мальготра. Він не може сплатити заставу в дві тисячі рупій. Я хочу, щоб ви дозволили Вікраму виплатити цю заставу і відпустили хлопця.

Поліціянт і тюремник обмінялися здивованими поглядами. Доля таких незначних осіб, як Магеш, не цікавила їх ні з матеріального, ні з якогось іншого боку. Вони обернулися до Вікрама, й начальник в’язниці випнув щелепу, ніби кажучи: «Він, звісно, схибнутий, але якщо вже йому так хочеться...»

Вікрам встав, але я підняв руку, і він сів знову.

— І ще одна людина,— сказав я.

Поліціянт зареготався.

— Аур ач? — промовив він крізь напади сміху.— Ще одна?

— Це негр. Він сидить в корпусі для африканців. Його звуть Рагім Йому зламали обидві руки. Я не знаю, живий він ще чи помер. Якщо живий, я хочу, щоб ви звільнили його теж.

Поліціянт обернувся до начальника в’язниці, знизавши плечима і допитливо дивлячись на нього.

— Я знаю цей випадок,— сказав начальник.— Це вже на розсуд поліції. Хлопець найбезсоромнішим чином спокусив дружину одного з інспекторів, за що справедливо був арештований. А тут він побив наглядача. Це неприпустимо.

У кімнаті запала тиша. Слово «неприпустимо» повисло в повітрі, як дим від дешевої сигари.

— Чотири тисячі,— мовив поліціянт.

— Рупій? — запитав Вікрам.

— Доларів,— засміявся поліціянт.— Американських доларів. Дві — нам і нашим співробітникам, дві інспекторові.

— Є ще хто-небудь, Ліне? — запитав мене Вікрам стурбовано.— Я питаю, тому що у нас тут виходить щось подібне до гуртового звільнення.

Я мовчки дивився на нього. Мене лихоманило, в очах все пливло; навіть сидіти на стільці було мукою. Вікрам нахилився до мене і поклав руки на мої голі коліна.

— Все буде гаразд, старий, не турбуйся. Я скоро повернуся. Не мине і години, як я витягну тебе звідси. Обіцяю тобі. Я повернуся з двома таксі — для нас і для твоїх друзів.

— Приганяй три машини,— сказав я, починаючи усвідомлювати, що скоро і справді буду вільний; навіть голос мій звучав по-новому.— Одну для тебе і дві для нас із хлопцями. Розумієш... у нас воші.

Його аж скорчило.