— Так. Добре. А чому ми можемо це зробити?
— Ну як чому... Тому що є люди, які згодні сплатити більше.
— І хто ж ці люди?
— Не знаю. Я тільки зводив туристів з ділками чорного ринку.
— Чорний ринок існує тому,— поволі мовив Халед, наче розкривав мені якийсь особистий секрет, а не пояснював комерційний факт,— що на «білому» ринку дуже багато обмежень. Що ж до валюти, то її легальний ринок дуже суворо контролюється урядом і Резервним банком Індії. Прагнення до зиску стикається з урядовим контролем, і результатом зіткнення цих двох елементів є комерційні злочини. Одне без другого не існує. Ні безконтрольне прагнення до наживи, ні контроль без цього прагнення не створять чорного ринку. Якщо людина хоче нажитися, наприклад, на виготовленні кондитерських виробів, але не контролює процесу виготовлення, то її яблучний струдель не купуватимуть. Уряд тримає під контролем утилізацію стічних вод, але якби ніхто не прагнув на цьому нажитися, не було б чорного ринку лайна. Чорний ринок виникає там, де жадоба зустрічається з обмеженнями.
— Бачу, ти добряче підкований! — засміявсь я, радіючи, що він виклав мені суть валютної злочинності, не обмежившись розповіддю про те, як я буду нею займатися.
— Та ну, не так уже й добре!
— Ні, це правда. Коли Хадербгай послав мене до тебе, я думав, ти просто даси мені всякі таблиці з цифрами — курс обміну валют тощо — та й по всьому.
— Курсом обміну валют ми незабаром обов’язково займемося,— усміхнувся він з суто американською безпечністю.
Я знав, що замолоду він навчався в Нью-Йорку і, як сказав Хадербгай, був там цілком щасливий. Відгомін цього щасливого минулого деколи звучав у його довгих закруглених голосних та інших мовних американізмах.
— Але перш ніж займатися практичними справами, треба підготуватися теоретично,— сказав він.
Індійська рупія, пояснив Халед, має дуже обмежену конвертованість. За межами Індії вона не ходила й ніде, крім Індії, легально на долар не обмінювалася. У багатомільйонній країні було чимало бізнесменів і туристів, що виїжджали за кордон, і їм дозволялося вивозити певну кількість американської валюти, отриманої в обмін на рупії; на решту своїх рупій вони могли придбати дорожні чеки.
Уряд пильно стежив за дотриманням цих правил. Той, хто хотів обміняти рупії на долари, повинен був показати квитки на літак і паспорт. Банк ставив помітку в паспорті і на квитку, де вказувалося, що їхній власник вичерпав свої можливості обміну і законним шляхом повторити Цю операцію не міг.
Майже всі індійці тримали під подушкою якийсь запас нелегальних грошей — від декількох сотень рупій до мільярдів, здобутих злочинним шляхом. В сукупності цей підпільний капітал дорівнював майже половині офіційного грошового обігу. Багато індійських бізнесменів, що володіли тисячами і сотнями тисяч нелегальних рупій, не могли обміняти їх на дорожні чеки в повному обсязі, тому що банк або податкове управління цікавилися джерелом цих грошей. Залишався єдиний вихід: купити іноземну валюту нелегально. Щодня мільйони рупій обмінювалися на чорному ринку Бомбея на американські долари, англійські фунти, німецькі марки, швейцарські франки та іншу валюту.
— Наприклад, я купую у туриста тисячу американських доларів за вісімнадцять тисяч рупій, тоді як банк дав би йому тільки п’ятнадцяті тисяч. Турист задоволений, оскільки має на цьому три тисячі рупій Потім я продаю долари індійському бізнесменові за двадцять одну тисячу. Він задоволений теж, тому що в банку просто не міг би придбати ці долари. Я ж беру виручені три тисячі рупій, додаю до них всього п’ятнадцять і купую в іншого туриста наступну тисячу доларів. Отже в основі грошового обігу на чорному ринку лежить дуже простий розрахунок.
На пошук туристів, які погодилися б продати свої долари, поплічники Хадербгая кинули цілу армію закликальників, гідів, жебраків, керівників готелями, посильних, власників ресторанів і нічних клубів, офіціянтів, торговців, співробітників авіакомпаній і бюро подорожей, повій і водіїв таксі. Керував усією цією діяльністю Халед. Вранці він обдзвонював фінансові установи й запитував, який сьогодні курс обміну основних валют. Що дві години його повідомляли по телефону про коливання курсу. У розпорядженні Халеда було таксі з двома водіями, що працювали позмінно. Щоранку він зустрічався з рекетирами з різних районів і передавав їм пачки рупій для вуличних торговців валютою. Дрібні злодії, маклери та інші ділки, що промишляли на вулицях, відшукували серед туристів потенційних клієнтів і скеровували їх до торговців. Ті обмінювали рупії на долари і передавали їх рекетирам, які здійснювали регулярні об’їзди всіх торгових точок, а від них валюта надходила спеціальним інкасаторам, що їздили тією територією вдень і вночі.
Халед стежив за обміном в готелях, офісах авіакомпаній, бюро подорожей та інших установах, де була потрібна особлива обачність. Двічі протягом дня — опівдні й пізно увечері — він забирав гроші в інкасаторів. Поліціянтам платили бакшиш, щоб вони не звертали на те діло уваги. Хадербгай гарантував їм також, що будь-які дії його людей проти того, хто спробує пограбувати їх чи якось зашкодити, здійснюватимуться швидко і тихо й жодним чином не нашкодять поліції. Відповідальність за підтримку дисципліни в рядах мафіозі й забезпечення контролю поклали на Абдуллу Тагері. Його команда, що складалася з індійських гангстерів та ветеранів війни з Іраком, стежила за тим, щоб порушення відбувалися якомога рідше і не залишалися без покарання.
— Ти разом зі мною збиратимеш виручку,— сказав Халед.— 3 часом ти познайомишся з усіма ланками цього діла, але я хочу, щоб ти зосередився в першу чергу на найбільш делікатних ділянках — п’ятизіркових готелях, офісах авіакомпаній — на тих, де працюють у краватках. Я тебе супроводжуватиму, особливо спочатку, та загалом справа піде набагато успішніше, якщо обмін в таких місцях здійснюватиме гора, добре одягнений білий іноземець. Ти будеш там менш помітний, а іноземцям легше піти на контакт з тобою, ніж з індійцем. А надалі, гадаю, тобі слід зайнятися також операціями, пов’язаними з закордонними поїздками. Там гора теж буде дуже до речі.
— 3 закордонними поїздками?
— Ця робота тобі сподобається,— відповів Халед, подивившись мені в очі все з тією ж сумною усмішкою.— Це найвищий пілотаж, заради цього варто було відсидіти на Артур-роуд.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шантарам» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III“ на сторінці 36. Приємного читання.