Розділ «Частина III»

— Я нікуди не поспішаю, то якщо у тебе теж є час...

Вікрам посміхнувся і, підвівшись, підійшов до маленького бару в своїй спальні і налив два келихи.

— Один з хлопців Хадербгая убив у нічному клубі синочка якогось багатія,— почав він, вручаючи мені келиха.— Наскільки я знаю, цей синочок сам напросився. Але його сім’я звернулася в поліцію. Хадербгай був знайомий з моїм батьком і дізнався від нього, що я вчився разом з цим хлопцем в коледжі, яар. Він зв’язався зі мною і попросив з’ясувати, скільки вони хочуть за те, щоб не доводити справу до суду, Вони хотіли чимало, але Хадер сплатив навіть більше. Він міг би упертися рогом, ти ж розумієш, і залякати їх. Міг би прибрати їх, якби захотів. Знищити всю їхню сімейку. Але він не став цього робити — все ж таки його людина провинилася, на? Тому він заплатив, і всі були задоволені. Він чолов’яга нівроку, цей Хадербгай. Дуже неоднозначна фігура, звісно, але чолов’яга нівроку. І знаєш, Хадер сказав мені, що хоче, щоб ти працював на нього.

— Ким?

— Це запитання не до мене,— стенув він плечима і почав кидати на ліжко вбрання. Я вибрав для себе труси, штани, сорочку, сандалі й почав одягатися.— Він попросив мене привести тебе до нього, коли ти оклигаєш. Я на твоєму місці подумав би про це, Ліне. Тобі треба відновити форму, заробити трохи грошенят. А головне, тобі потрібний друг на зразок нього, яар. Ця історія з австралійською в’язницею — не аби-що. Втекти з в’язниці і ховатися — це з біса здорово, героїчна справа. А за спиною у Хадера ти зможеш жити тут спокійно. Якщо він тебе підтримуватиме, ніхто більше не наважиться чіпати тебе. Псувати стосунки з Хадер Ханом ніхто в Бомбеї не стане. Іншого такого друга тобі не знайти.

— А ти чому не працюєш на нього? — запитав я.

— Він мене не запрошував,— відповів Вікрам рівним тоном.— Але навіть якби запросив, то не думаю, що пішов би працювати на нього, яар.

— Чому?

— Мені не потрібне його заступництво, як тобі. Всі ці мафіозі потребують один одного — ти, напевно, і без мене це розумієш. Хадербгай потрібний їм так, як і вони йому. А мені не потрібний, на відміну від тебе.

— А ти певен, що мені він потрібний? — запитав я, подивившись йому в очі.

— Так. Хадербгай сказав мені, що знає, чому тебе схопили. Він сказав що тут постаралася якась значна людина з великими зв’язками.

— І хто ж це?

— Цього він не сказав. Нібито не знає точно. Може, він просто не хотів говорити це мені. Хай там що, старий, ти дуже глибоко зав’яз у лайні. З поганими хлопцями в Бомбеї не жартують, ти переконався в цьому на власній шкурі. І якщо у тебе є тут ворог, тобі потрібний дуже надійний дах. У тебе два варіанти — або втекти з міста, або знайти людей, які могли б прикрити тебе вогнем — ну, знаєш, на зразок хлопців на фермі «О’кей».

— Що ти зробив би на моєму місці?

Вікрам засміявся, але я не підтримав його, і він відразу посерйознішав. Він розкурив дві цигарки і простягнув одну мені.

— Я? Я розсердився б, яар. Я ношу ковбойський костюм не тому, що мені подобаються корови, а тому, що мені подобається, як ці хлопці орудували всім цим за того часу. Я з’ясував би, хто утнув зі мною цей жарт, і постарався б відплатити. Я прийняв би пропозицію Хадера, почав би працювати на нього і звів би з ворогом порахунки. Але це я. Я індійський паливода, яар. А індійський паливода тільки так би і вчинив.

Він мав рацію. Я глянув у дзеркало і побачив страшенно виснаженого чоловіка. Будемо сподіватися, подумав я собі, що цей живий мрець не лякатиме людей. Я всміхнувся і спробував пригадати, яким я був, відтворити давні манери. І це майже вийшло у мене. Але потім в моїх сірих очах з’явився новий вираз, якого раніше не було. Він означав: «Більше я цього не допущу». Не допущу, щоб повторився цей біль, цей голод, цей страх, що просягає у самісіньке серце. «Будь-що,— сказали мені мої очі,— хоч що там буде, а я не допущу цього».

— Я готовий зустрітися з ним,— сказав я.— Просто зараз.

Розділ 22

Робота на Хадербгая вперше дала імені реальне уявлення про те, що таке організована злочинність. Досі я був злочинцем-одинаком, що задля своєї дилетантської пристрасті до героїну по-дилетантському займався грабунком, а потім вигнанцем, що заробляв маленькі комісійні на випадкових оборудках. Хоча я і коїв серйозні злочини, проте справжнім злочинцем не був, поки не пішов до Хадербгая. У Бомбеї я займався не зовсім законною діяльністю, але в злочинцях не числився. А це велика відмінність, яка залежить, як і багато чого іншого в житті, від мотивів твоїх учинків і від засобів, до яких ти удаєшся. Перейти цю грань мене змусили муки, яких я зазнав у в’язниці на Артур-роуд. Розумна людина на моєму місці втекла б геть із Бомбея відразу потому, як її випустили. А я не втік. Я не міг. Я хотів знати, хто запроторив мене до хурдиги і чому. Я жадав помсти. І здійснити це можна було через угруповання Хадербгая.