Розділ «Частина III»

Спершу він зробив мене помічником палестинця Халеда Ансарі, який показав мені, як працює підпільний ринок валюти. Ті уроки дозволили мені стати тим, ким я ніколи не був і не хотів бути: професійним злочинцем. Почувавсь я при цьому чудово. Щодня їздив я поїздом, повиснувши в дверях деренчливого вагона; сухий гарячий вітер віяв мені в обличчя, і серце переповнювалося радістю свободи.

Халед, мій перший вчитель, носив своє минуле в очах, і воно палахкотіло там, наче вогонь у храмі. Щоб вогонь не згасав, він підкидав у нього шматки свого серця. Я зустрічав таких людей у в’язницях, на полі бою і в кублах, наповнених контрабандистами, найманцями й іншими вигнанцями. У них було багато спільного. Вони були відчайдушні, тому що відчайдушність часто виникає з глибокої печалі. Вони були чесні, тому що правда пережитого ними не дозволяла їм брехати. Вони були злі, тому що не могли забути минуле і пробачити його. І вони були самотні. Майже всі ми вдаємо, ніби можемо розділити своє життя з кимось іншим, та минуле — мертва зона, і такі люди, як Халед, навіки залишаються там самі.

Хадербгай дещо про нього розповів. Хоч Халеду було насилу за сорок він був сам у всьому світі. Його батьки були відомі вчені й активні борці за створення автономної палестинської держави. Батько помер в ізраїльській в’язниці. Мати зі своїми батьками, дві сестри Халеда, його дядьки і тітки були убиті під час масової різанини в ліванському таборі Шатила[97]. Халед проходив військову підготовку в палестинських партизанських з’єднаннях в Тунісі, Лівії і Сирії і дев’ять років брав участь у десятках збройних конфліктів по всьому світу, але криваве вбивство всіх його рідних у таборі для втікачів зламало його. Командирові його загону, що належав до сил Фаттаху[98], неодноразово доводилося мати справу з людьми, що пережили нервовий зрив, він розумів, як ризиковано використовувати таку людину на війні, тож Халед змушений був розлучитися з загоном.

Він був, як і раніше, відданий справі незалежності Палестини, але залишився наодинці зі своїми стражданнями і тими муками, яких він завдавав людям. Він перебрався до Бомбея. Хадербгай прийняв його в свою мафію. Освіченість Халеда, його здібність до мов і фанатична відданість батьківщині справили враження на Хадера, і молодий палестинець почав швидко підніматися сходинками злочинної ієрархії. Коли я зустрів його, за три роки після подій у Шатилі, він уже орудував усіма валютними операціями, що проводилися Хадербгаєм на чорному ринку, і був членом ради мафії. І коли після звільнення з в’язниці я оклигав настільки, що міг цілком присвятити себе засвоєнню нової професії, похмурий палестинець став моїм першим наставником.

— Вважається, що гроші — корінь всього зла,— сказав Халед, коли ми зустрілися в його квартирі. Він добре говорив англійською, хоч і з помітним змішаним акцентом, якого набув у Нью-Йорку, арабських країнах і Індії.— Але це не так. Насправді навпаки: не гроші породжують зло, а зло породжує гроші. Чистих грошей не буває. Всі гроші брудні, тому що чистого способу здобути їх не існує. Коли тобі платять за роботу, від цього десь страждає та чи та людина. І це, я думаю, одна з причин, чому практично всі — навіть люди, що ніколи не порушували закон,— не проти заробити декілька баксів на чорному ринку.

— Адже ти живеш за рахунок цього, хіба ні? — запитав я.

Мені було цікаво, що він відповість.

— Так, і що?

— І що відчуваєш у зв’язку з цим?

— Нічого не відчуваю. Я знаю одне: істина в тому, що людина безперервно страждає. Коли вона каже, що ні, вона бреше. Просто так влаштований світ.

— Але ж в одному випадку гроші дістаються ціною більшого страждання, а в іншому — меншого, хіба не так?

— Гроші бувають тільки двох видів, Ліне: твої і мої.

— Або Хадера, як в цьому разі.

Халед коротко і похмуро зареготав. Це був єдиний доступний йому вид сміху.

— Так, ми здобуваємо гроші для Абделя Хадера, але частина їх ста« нашими грішми. І саме тому, що ми маємо у всіх справах свою невелику частку, ми тримаємося разом, на? Але перейдімо до теорії. Скажи мені, чому існує чорний ринок валюти?

— Я не зовсім розумію твоє запитання.

— Я сформулюю його по-іншому,— посміхнувся Халед.

Шрам, що починався під лівим вухом і спускався до кутика рота, робив його усмішку кривою і непевною. Лівою половиною обличчя Халед зовсім не міг посміхатися, і коли він намагався це зробити, друга половина набувала чи то страдницького, чи то погрозливого вигляду.

— Чому ми купуємо у туристів американські долари, скажімо, за вісімнадцять рупій, тоді як банки дають тільки п’ятнадцять або шістнадцять? — запитав він.

— Тому що ми можемо продати їх ще дорожче? — припустив я.