Розділ «Частина III»

Наглядачі одвели мене до в’язничного корпусу. Камера була велика, двадцять п’ять кроків завдовжки і десять завширшки; загратовані вікна виходили у двір; в обох кінцях камери були двері, затулені гратами. Одні провадили до ванни і трьох туалетних дір, де панувала зразкова чистота. У приміщенні було сто вісімдесят в’язнів і двадцять арештантів-наглядачів.

Наглядачам була відведена чверть всієї площі. До їхніх послуг були цілі гори чистих ковдр. Вони складали їх одна на одну штук по десять, влаштовуючи собі м’які ліжка і залишаючи вільний простір навколо. За кілька кроків од них починалася територія решти в’язнів.

Кожному з нас належало по одній ковдрі, яку ми брали з кіпи, складеної в нашому кінці камери. Ковдри розкладали на кам’яній підлозі суцільним килимом попід стінами. Торкаючись один одного плечима, ми лежали головами до стіни, залишаючи посередині прохід. Цілу ніч в камері горіло яскраве світло. Наглядачі по черзі вартували нас, походжаючи туди-сюди камерою, на шиї в них висіли свистки, щоб викликати охоронців, якщо виникнуть якісь ускладнення. Незабаром я переконався, що таких ускладнень практично не існує і що свистіти в свистки наглядачі не люблять.

Наглядачі дали мені п’ять хвилин, щоб скористатися бездоганно чистим туалетом і змити кров з лиця, шиї та рук. Потім вони запропонували мені спальне місце в своєму кінці камери. Напевне, вони вважали, що у людини з білою шкірою повинні водитися гроші. Можливо, на них справив враження і той факт, що я так мужньо пройшов крізь їхню шеренгу. Проте я відмовився розділити товариство тих самих людей, які били мене палицями кілька хвилин тому. Це було дуже необачно з мого боку. Коли я узяв ковдру і поклав її поряд з Махешем, вони зневажливо пирхнули. Моя відмова від ексклюзивної пропозиції розлютила їх, і, як усі боягузи, що дорвалися до влади, вони поклали собі зламати мене.

Вночі мені приснилося, що хтось всадив мені ножа у спину. Прокинувшись, я сів на ковдрі і побачив, що до мене присмокталася здоровезна комаха. Я відірвав її від себе і почав розглядати. То була тлуста темно-сіра істота з безліччю ніг, вона так нассалася, що стала мов куля. Я стиснув її в кулаці, й на всі боки бризнула кров, моя кров. Так я познайомився з кадмалом, який був справжнісіньким лихом у в’язниці на Артур-роуд, Боротися з цими паразитами ми не мали змоги. Вони пили нашу кров щоночі. На місці укусу залишалася маленька кругла ранка. До ранку в кожного в’язня було від трьох до п’яти таких укусів, за тиждень їх накопичувалося із двадцять, а за місяць людина вкривалася гнійниками, Порятунку від цієї напасті не було.

Я дивився на те, що лишилося від комахи, як раптом відчув гострий біль у вусі. Це черговий наглядач ударив мене бамбуковою палицею. Я хотів був кинутися на нього, але Магеш усім тілом повис на мені і потягнув назад.

Наглядач люто втупився в мене і пішов собі лише потому, як я знову ліг. Магеш пошепки намагався погамувати мене. Останнім, що я бачив тієї ночі, був страх в очах Махеша, а у вухах лунав його шепіт:

— Що б вони не робили, не виступай проти них, якщо тобі дороге життя. Забудь про те, як ти жив досі, Ліне. Ти нічого не можеш змінити!

Я заплющив очі, згнітив своє серце і змусив себе заснути.

Розділ 21

Наглядачі збудили нас незабаром після світанку. Того, хто не встиг прокинутися, били як гамана. Мені теж дісталося києм, хоч я і встав. Я знову хотів був кинутися на кривдника, але Магеш не дав мені того вчинити. Ми охайно згорнули ковдри і поскладали їх у стос. Охоронці відімкнули сталеві ґрати і вигнали нас у двір для умивання. В одному кінці великого кам’яного прямокутника, схожого на порожній басейн, стояв здоровезний чавунний бак. Якийсь в’язень відкрив кран, і з нього потекла вода. Люди кинулися до бака з алюмінієвими тарілками. Біля крана почалася колотнеча, всі намагалися набрати води.

Я чекав, поки ажіотаж спаде, спостерігаючи, як люди умиваються тією жменькою води. Коли я дочекався своєї черги, бак виявився майже порожнім. З крана потекла якась каламуть, де аж кишіли тлусті білі черви. Я з огидою вихлюпнув ту рідоту, і в’язні зареготалися.

— Це водяні хробаки, братику,— пояснив Магеш, наповнюючи свою тарілку тією каламуттю. Потім линув собі нею на груди і підставив тарілку, щоб набрати ще.— Вони живуть на дні. Але це не проблема. Вони не шкідливі, це не кадмали. Дехто б’ється за те, щоб набрати води без черв’яків. Але якщо почекати, то води теж вистачить, хоча і з черв’яками. Мені здається, це краще. Чало! Нумо умивайся, а то до наступного ранку не буде такої можливості. Кран тільки для наглядачів. Вчора вони дозволили тобі вмитися, бо ти був весь в крові. Але більше тебе не пустять туди ніколи. Туалетом ми можемо користуватися, а умивальником — ні. Тільки тут можна хоч якось помитися.

Я потримав тарілку під струменем води і вилляв те все на себе. На той час, коли наглядачі почали заганяти нас палицями назад у приміщення, я був умитий, наскільки це було можливо з хробаками замість мила.

У камері нас змусили цілу годину сидіти навпочіпки, поки охорона проводила перекличку. Якийсь наглядач ударив мене, коли я заплющив очі. Я хотів був підвестися, і знову Магеш утримав мене, та протягом п’ятнадцяти хвилин я отримав ще один, потім другий і третій удар й врешті не витерпів.

— Ану підійди сюди, ти, підлий боягузе! — крикнув я останньому з наглядачів, що били мене; це то був гладезний чолов’яга, що заплив салом неначе свиня, його прозивали Здоровань Рагул.— Я застромлю цю палицю тобі в дупу так глибоко, що вона у тебе горлом вилізе!

У приміщенні запала мертва тиша.

— Ну, йди ж сюди, герою! — крикнув я на хінді.— Я чекаю тебе!

Магеш і ще п’ять чи шість в’язнів схопилися на ноги і повисли на мені, намагаючись угамувати.

— Ліне, будь ласка! — прошепотів мені Магеш.— Сядь, благаю тебе! Я знаю, що кажу, братику. Будь ласка, сядь!