Розділ «Смерть»

— Гадаю, так.

— То хто взяв твого капелюха? Заплющ очі. Пригадай. Подивись на нього.

Трусдейл заплющив очі. Барклі чекав. Зрештою Трусдейл розплющив червоні від сліз очі.

— Я навіть не пам’ятаю, щоб надягав його.

Барклі зітхнув.

— Дай мені свою тарілку й обережно з ножем.

Трусдейл простягнув тарілку, поклавши на неї ніж і виделку, через ґрати і попросив випити трохи пива. Барклі обдумав це, потім надягнув своє важке пальто та ковбойського капелюха й знову рушив до «Щасливчика Чака», узяв у Дейла Джерарда невелике цеберко з пивом. Трунар Гайнс допивав свій келих вина. Він рушив за Барклі у вітер і холод.

— Завтра великий день, — сказав Барклі. — Тут уже років десять нікого не вішали і, якщо пощастить, не вішатимуть іще з десяток. До того часу я вже піду на спочинок. Шкода, що досі не пішов.

Гайнс глянув на нього.

— Ти й справді вважаєш, що він не вбивав її.

— Якщо не він, — мовив Барклі, — то той, хто вчинив це, досі гуляє на волі.

Повішення відбулося наступного ранку о дев’ятій. День був вітряним і жахливо холодним, але більшість містян прийшли подивитися. Пастор Рей Роулс стояв на ешафоті поруч із Джоном Гаузом. Обидва тремтіли, попри пальта та шарфи. Сторінки пасторової Біблії тріпотіли на вітрі. До пояса Гауза було причеплено мішок із домотканої тканини, пофарбований у чорне, і він також тріпотів.

Барклі вів Трусдейла із закутими за спиною руками до шибениці. Засуджений непогано тримався, доки не ступив на сходи — там він почав пручатися й плакати.

— Не робіть цього, — благав він. — Будь ласка, не робіть цього зі мною. Будь ласка, не завдавайте мені болю. Будь ласка, не вбивайте мене.

Як на коротуна, він був сильним, тому Барклі кивнув Дейву Фішеру, аби той підійшов і допоміг. Разом вони схопили Трусдейла та потягли його — а той штовхався, згинався, — викручувався — вгору, по дванадцяти дерев’яних сходинках. Раз він так зігнувся, що вони мало не впали зі сходів, і з натовпу вже простягувалися руки, щоб упіймати їх, та вони таки втрималися.

— Облиш це й помри, як чоловік! — вигукнув хтось.

Коли вони піднялися, Трусдейл миттєво затих. Та коли пастор взявся читати 51-й псалом[109], знову заскімлив.

— Наче баба, якій затиснуло цицьку між вальцями, — скаже хтось пізніше в «Щасливчику Чаку».

— Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, — почав читати Роулс, вивищуючи голос, аби перекричати вереск засудженого до смерті. — І з великого милосердя Твого прости провини мої.

Коли Трусдейл побачив, що Гауз витягує з-за пояса мішок, то запхикав, наче пес. Почав мотати головою в різні боки, сподіваючись ухилитися від мішка. У нього розкуйовдилося волосся. Гауз терпляче гойдав мішок слідом за ривками, наче людина, що хоче приборкати норовливого коня.