Розділ «Вісімдесят перша миля»

— Ого, у вас є айпад!

— Замовкни, — наказала Рейчел. Вона було почала залазити досередини, та потім подивилася на Джиммі Голдінга втомленими, переляканими очима. — Не торкайтесь її. Вона липуча.

Джиммі ледь стримав усмішку. Він мав дочку, лише десь на рік молодшу за цю дівчинку, і вона могла б сказати таке саме. Він вважав, що малі дівчатка природно поділяються на дві групи: шалапутки і чистьохи. Як і його Еллен, ця була чистьохою.

От із таким хибним, і невдовзі фатальним, розумінням того, що мала на увазі Рейчел Луссіер під «липучістю», він зачинив їх на задньому сидінні патрульного крузера № 17. Нахилившись у переднє вікно, Джиммі вхопив мікрофон. Він ні на мить не випускав з очей прочинені двері універсала, тож і не бачив хлопчика, який стояв углибині відпочинкової зони поряд із рестораном, притискаючи до грудей сідельну сумку зі шкірозамінника, наче якесь синюшне немовля. За мить знову визирнуло сонце і Піта Сіммонса проковтнула тінь від ресторану.

Джиммі викликав відділок у Ґреї.

— Сімнадцятий, прийом.

— Я на старій відпочинковій зоні «81 Миля». Маю чотири покинуті автомобілі, одну покинуту коняку і двох покинутих дітей. Один із цих автомобілів універсал. Ці діти кажуть… — Він завагався, але потім подумав: «Та що за чорт»: — Ці діти кажуть, він з’їв їхніх батьків. Я думаю, вони мають на увазі, що хтось усередині тієї машини захопив їх. Я хочу, щоб ви прислали сюди всі доступні патрулі, контакт?

— Контакт, усі доступні патрулі, але знадобиться десять хвилин, поки перший добереться туди. Це Дванадцятий патрульний. У нього код сімдесят три у Вотервілі[56].

Ага, Ел Ендруз, звичайно, напихається в Боба в «Бургері» й теревенить про політику.

— Зрозуміло, контакт.

— Сімнадцятий, дайте мені ВМН тієї машини, я спробую її пробити по базі.

— Негатив по всіх трьох позиціях. Номера нема. А щодо виробника і моделі, це корито так заляпане грязюкою, що я не можу розібрати. Напевне, американське. «Так мені здається». Ймовірно, «Форд» або «Шеві». Діти сидять у моєму крузері. Їхні імена: Рейчел і Блейкі Луссіер. Вітряна вулиця у Фелматі, номер будинку я забув.

— Дев’ятнадцять! — прокричали Рейчел і Блейкі разом.

— Вони кажуть…

— Я чую, Сімнадцятий. А в якій машині вони туди приїхали?

— У татовому Експандішені, — закричав Блейкі, радий, що може допомогти.

— «Форд Експідішен», — повторив Джиммі. — Номер: три-сім-сім-два IY. Я хочу підступитися до цього універсала.

— Контакт. Будь обережним там, Джиммі.

— Зрозуміло, контакт. О, можеш іще зв’язатися з диспетчеркою дев’ять-один-один і передати їй, що з дітьми все гаразд?

— Це ти говориш чи Пітер Таунсхенд[57]?