Розділ «Ур»

А ще, звісно, йому подобалося думати про реакцію Еллен. Він перестав залишати повідомлення на її автовідповідачі й почав уникати тих закладів («Піт-стоп», «Піцца у Гаррі»), де міг випадково на неї натрапити, але все могло змінитись. Авжеж, «Я читаю з екрана, як і всі ви» — занадто добра репліка, щоб її змарнувати.

«Ой, це дріб’язково, — дорікав він собі, сидячи перед комп’ютером і роздивляючись зображення «Кіндла». — Така крихітна крихта злоби, що нею й новонародженого кошеняти не отруїш».

Точно! Але навіть якщо на більшу злість він не здатен, то чому б не дозволити собі розкіш скористатися з наявної порції?

Тож він натиснув на кнопку «Купити Кіндл», і через день прибув його ґаджет, у коробці з логотипом-смайликом та словами «ДОСТАВКА ЗА ОДИН ДЕНЬ». Варіанта «за день» Веслі не вибирав і збирався рішуче висловитися проти, якби з його картки зняли за це гроші, але розпакував своє нове надбання зі справжньою насолодою — таку саму він відчував, коли розривав пакунок із книжками, тільки ця була гостріша. Через відчуття, що прямуєш у невідомість, думав він. Не те щоб він очікував, що «Кіндл» замінить книжки чи виявиться не просто новою цяцькою, а чимось важливішим; ця розвага поглинатиме всю увагу кілька наступних тижнів чи місяців, а потім опиниться на полиці для всілякого дріб’язку у вітальні й припадатиме пилом поряд із кубиком Рубіка.

І його нітрохи не здивувало те, що «Кіндл» малого Гендерсона був білим, а його — рожевим.

Тобто не одразу здивувало.

2. Ур: функції

Коли Веслі прийшов до себе у квартиру після сповіді в Дона Олмана, на автовідповідачі блимала лампочка. Два повідомлення. Він натиснув на кнопку відтворення, очікуючи почути свою матір, яка жалітиметься на артрит і дошкульно розказуватиме про деяких синів, що телефонують додому частіше, ніж двічі на місяць. Після цього робот із мурської газети «Ехо» металевим голосом повідомить його (вдесяте), що термін передплати закінчився і її потрібно оновити. Але то була не його мати й не газета. Почувши голос Еллен, він нерухомо застиг у процесі діставання пива та так і слухав, заклякнувши, тягнучись рукою до крижаного світіння холодильника.

— Привіт, Весе, — непевним голосом, що було їй зовсім не притаманним, промовила вона. Далі настала довга пауза, досить довга, щоб Веслі вирішив, що це, мабуть, і все, більше вона нічого не скаже. На тлі лунали крики й стукіт м’ячів. Вона була в залі, принаймні тоді, коли залишала це повідомлення. — Я думала про нас. Думала, що, може, нам варто почати все спочатку. Я скучила за тобою. — А потім, немовби побачила, як він рвонув до дверей: — Але не зараз. Мені треба ще трохи подумати про… те, що ти сказав. — Пауза. — Даремно я так швиргонула твою книжку. Але я засмутилася. — Знову пауза, майже така сама завдовжки, як і після того її «привіт». — У ці вихідні ми їдемо в Лексингтон на передсезонний турнір. Знаєш, він називається «Блуґрас»[131]. Це важливо. Може, коли я повернуся, нам слід буде поговорити. Будь ласка, доти мені не телефонуй, бо мені треба зосередитись на дівчатах. У нас жахливий захист, і в мене лише одна дівчина, яка може кинути з периметра, і… не знаю, це, мабуть, неправильно, велика помилка.

— Ні, не помилка, — сказав він автовідповідачу. Серце люто калатало. Він досі хилився до відчиненого холодильника. Відчував, як холод, що звідти плине, огортає йому розпашіле обличчя. — Повір мені, не помилка.

— Я днями обідала з Сюзан Монтанеро, то вона сказала, що ти носиш із собою ту електронну штукенцію для читання. Мені здалося, що це… не знаю, наче знак якийсь, що нам треба спробувати ще раз. — І вона розсміялась, а тоді заверещала так гучно, що Веслі аж підскочив. — М’яч вільний, ану пішла! Або ти бігаєш, або сидиш! — Тоді: — Пробач. Мені пора. Не дзвони мені. Я сама тобі зателефоную. Так чи інакше. Після Лексингтона. Пробач, що не відповідала на твої дзвінки, але… Весе, ти мене образив. Знаєш, у тренерів теж є почуття. І…

Її перервав сигнал. Закінчився час, відведений на повідомлення. Веслі вилаявся словом, яке видавці забороняли Норману Мейлеру вживати в «Голих і мертвих».

Потім почалося друге повідомлення, і вона повернулася.

— І у викладачів англійської, мабуть, є почуття. Сюзан каже, що ми не підходимо одне одному, що в нас надто різні зацікавлення, але… може, знайдеться золота середина. Я… мені треба про це подумати. Не дзвони мені. Я ще не зовсім готова. Бувай.

Веслі витяг пиво. Він усміхався. Потім згадав про злість, яка весь попередній місяць прожила в його серці, й усмішка щезла. Він підійшов до календаря на стіні й написав на суботі й неділі «ПЕРЕДСЕЗОННИЙ ТУРНІР». Повагався, потім провів риску через усі дні наступного робочого тижня й над цією рискою нашкрябав «ЕЛЛЕН???»

Зробивши це, він опустився в своє улюблене крісло, пив пиво й намагався читати «2666». То була божевільна книжка, але в чомусь навіть цікава.

А чи продають її в магазині «Кіндл», замислився він.

Того вечора Веслі, після того як утретє прокрутив повідомлення Еллен, увімкнув свій «Dell» і пішов на веб-сайт кафедри спорту, щоб почитати про передсезонний турнір «Блуґрас». Він розумів, що буде помилкою з’явитися на гру, та й жодного наміру не мав, але хотілося знати, з ким гратимуть «Сурикатки» й коли повернеться Еллен.

Виявилося, що в турнірі беруть участь вісім команд, сім із другого дивізіону і лише одна з третього — «Мурські сурикатки». Побачивши це, Веслі відчув гордість за Еллен, і знову стало соромно за злобу… про яку вона (він щасливчик!) нічого не знала. Схоже було на те, що вона справді думає, ніби він купив «Кіндл», аби показати їй: «Може, ти й права; може, я й здатен змінитися. Може, ми обоє здатні». На його думку, якби все склалося добре, він із часом навіть зміг би сам себе переконати, що це справді так.

На сайті він прочитав, що команда вирушає в Лексингтон автобусом опівдні найближчої п’ятниці. Увечері вони тренуватимуться на стадіоні «Рупп-Арена», а в суботу вранці зіграють свою першу гру — проти «Бульдогів» із Трумен-Стейт, штат Індіана. За умовами турніру, учасники вибували після двох поразок, а це означало, що раніше вечора неділі вони додому не вертатимуться, хай там що. Тобто вона йому не зателефонує до наступного понеділка як мінімум.