Розділ «Ур»

Веслі замовив собі «Сексі-омлет Сюзен» (цибуля, перець, сир моцарела), бекон окремо, а ще каву та сік. Коли молоденька офіціантка принесла йому їжу, він уже витяг «Кіндл» із портфеля й читав «Псів Кортланда». Так, то, безперечно, був Гемінґвей. І дуже крутий роман.

— У вас «Кіндл», так? — поцікавилася офіціантка. — Мені теж подарували на Різдво, суперська штука. Читаю на ньому всі книжки Джоді Піколт.

— Ну, може, й не всі, — сказав Веслі.

— Це як?

— Вона вже, мабуть, устигла нову написати. Ось що я мав на увазі.

— А Джеймс Паттерсон наклепав нову за сьогоднішній ранок, зразу як з ліжка встав! — і з цими словами вона, підсміюючись, пішла.

Поки вони розмовляли, Веслі натиснув на кнопку «Головне меню», щоб сховати роман ур-Гемінґвея. Бо почувався винним за те, що читав? Бо офіціантка могла попросити подивитись і перелякано заверещати: «Це не справжній Гемінґвей!»? Сміх, та й годі. Та саме лише володіння рожевим «Кіндлом» змушувало його почуватися злодієм. Бо, зрештою, то був не його пристрій, а те, що він на нього завантажив, теж йому не належало насправді, бо не він за ті файли платив.

«Може, й ніхто не платив», — подумав він, сам цьому не вірячи. На його переконання, універсальною істиною життя було те, що рано чи пізно комусь усе-таки платити доводиться.

Нічого сексуального в тій яєчні не було, але смакувала вона добре. Замість повертатися до Кортланда та його зимових собак, він відкрив меню УР. Там лишалася одна функція, якої він ще не дослідив. «Ур: локальний». Те, що перебувало на стадії розробки. Що там про неї сказав напередодні ввечері Роббі? Будьте обережні, штрафи за порушення ПДР подвійні. Розумний малий, і міг би бути ще розумнішим, якби собі мозок не вибивав у безглуздій грі у футбол третього дивізіону. Усміхаючись, Веслі виділив пункт «УР: ЛОКАЛЬНИЙ» і натиснув на кнопку «Вибрати». І вискочило таке повідомлення:

ДОСТУП ДО ПОТОЧНОГО ЛОКАЛЬНОГО УР-ДЖЕРЕЛА? ТАК/НІ

Веслі вибрав «Так». «Кіндл» іще трохи подумав, а тоді вивісив нове повідомлення:

ПОТОЧНЕ ЛОКАЛЬНЕ УР-ДЖЕРЕЛО — «ЕХО» МУРА

ДОСТУП? ТАК/НІ

Веслі поміркував над запитанням, доїдаючи смужку бекону. «Ехом» називалася провінційна газетка, де писали про гаражні розпродажі, місцеві спортивні матчі та містечкову політику. Жителі Мура, на думку Веслі, може, й пробігали ці статті очима, але купували газету виключно заради некрологів і поліцейської хроніки. Усі любили бути в курсі того, хто з сусідів помер чи загримів у буцегарню. Шукати Мур, штат Кентуккі, в 10,4 мільйона Урів здавалося досить-таки нудним задумом, але чом би й ні? Хіба він не намагався вбити час, розтягуючи снідання, щоб дочекатися, коли повз кафе проїде автобус із баскетболістками?

— Сумно, але правда, — сказав він і виділив кнопку «Так». Після цього вигулькнуло повідомлення, схоже на те, яке він уже бачив: «Ур Локальний захищено всіма чинними законами парадоксу. Ви погоджуєтесь? Так/Ні».

Оце вже було дивно. Архів «Нью-Йорк Таймс», отже, не було захищено цими Законами парадоксу — хтозна, що воно таке, — а їхня убога місцева газетка перебувала під їхнім захистом? То було безглуздо, але жодної шкоди наче завдати не могло. Веслі знизав плечима й натиснув «Так».

ВІТАЄМО В ПЕРЕДАРХІВІ «ЕХА»

ВАША ЦІНА — $40,00/4 ЗАВАНТАЖЕННЯ

$350,00/10 ЗАВАНТАЖЕНЬ

$2500,00/100 ЗАВАНТАЖЕНЬ