Розділ «7. Саламандра»

— А якщо кімната буде зайнята? Коли я був у молодшій групі, ми теж ходили туди після сніданку.

— Пусте, адже тут дев’ять бійцівських кімнат.

— Я ніколи не чув про решту.

— Вхід у них один. Центр Бійцівської школи — схожий на вісь колеса воза — складений із бійцівських кімнат. Вони не обертаються разом з усією станцією, і там нульове тяжіння. Вони просто лишаються на місці, не крутяться й не падають. Але вони влаштовані так, що двері всіх бійцівських кімнат виходять у той коридор, через який ми йдемо. Ти входиш усередину, в цей час станція пересувається, і наступна команда потрапляє в іншу кімнату.

— Ясно.

— Домовились? Одразу після сніданку.

— Гаразд.

Вона пішла проходом.

— Петра, — покликав він.

Вона озирнулася.

— Дякую.

Петра нічого не відповіла й попрямувала далі між ліжками.

Ендер знову виліз на постіль і скинув комбінезон. Лежачи голим на ліжку він порався зі своїм новим ноутбуком, намагаючись розібратися, що вчителі зробили з його кодами й доступами. Зрозуміло, його систему захисту вони просто стерли. Йому тут нічого не належало, навіть файли на комп’ютері.

Лампи трохи потьмяніли, це означало, що скоро відбій. Ендер не знав, де душова. Хлопчик із сусіднього ліжка підказав:

— Перші двері наліво. Ми миємося разом зі Щурами, Білками й Кондорами.

Ендер подякував і попрямував туди, але хлопчик його зупинив.

— Не можна йти просто так, поза бараком ми носимо форму, завжди.

— І в туалет, що, також?

— Особливо туди. І тобі заборонено розмовляти з хлопцями з інших армій. Що в туалеті, що в їдальні. Це може прокотити в ігровій кімнаті й, само собою, якщо вчитель накаже. Але якщо Бонзо тебе піймає — ти труп. Зрозумів?

— Дякую.