Розділ «7. Саламандра»

— Мавпа рижа, мавпа рижа, мавпа рижа! — підхопив інший.

Багатьох це розсмішило.

— Скажу по секрету, — зауважила Петра, — коли вчителі вирішать поставити клізму бійцівській школі, їм доведеться всунути її у зелено-зелено-коричневе.

Ендера охопив відчай. Усе проти нього: куций, ненатренований, недосвідчений — цього достатньо, щоби викликати роздратування товаришів своїм раннім розвитком. А на додачу в нього, зовсім випадково, не найкращий друг. Біла ворона Армії Саламандр. Ця зустріч — і для всіх їхні імена пов’язані нерозривно. Чудово…

Ендер поглянув на тих, хто сміявся, і на мить йому здалося, що тіла цих хлопчиків вкриті вовною, а з розкритих пащ стирчать гострі ікла. «Невже я єдина людина у цьому страшному місці, а всі інші — звірюки, ладні розірвати мене на шматки?»

Потім він згадав Алая. «Ні, у кожній армії є людина, бодай одна, з якою варто зійтися».

Раптом, без жодної команди, сміх припинився, хлопці застигли на місці. Ендер обернувся до дверей. У проході стояв хлопчик, високий і гнучкий, із гарними чорними очима й чітко окресленими вустами. Весь його вигляд свідчив про витонченість натури.

«За цією вродою я піду куди завгодно, — вимовив внутрішній голос Ендера. — Я хочу бачити світ цими очима».

— Хто ти? — спокійно спитав хлопчик.

— Ендер Віггін, сер, — відповів Ендер. — Переведений зі свого набору до Армії Саламандр.

Він простягнув свій припис. Хлопчик узяв папірець упевненим рухом, не зачепивши руки Ендера.

— Скільки тобі років? — поцікавився він.

— Сім. Майже.

Так само спокійно командир продовжив:

— Я запитав, скільки тобі років зараз, а не в майбутньому.

— Мені шість років, дев’ять місяців і дванадцять днів.

— Скільки часу ти провів у бійцівській кімнаті?

— Кілька місяців. Я пристойно стріляю.

— Вас навчали бойовим маневрам? Ти знаєш, що таке бути частиною взводу? У вас були спільні заняття?

Ні про що таке Ендер не чув. Він похитав головою.