Розділ «7. Саламандра»

— Де ти був? — запитав Бонзо.

Ендер нерухомо стояв біля ліжка свого командира.

— Практикувався у бійцівській кімнаті.

— Чув — разом зі своєю колишньою групою початківців.

— Я не можу займатися один.

— Не потерплю, щоби хтось із Армії Саламандр плутався з початківцями. Ти тепер солдат.

Ендер мовчки дивився на нього.

— Віггін, ти мене зрозумів?

— Так.

— Не смій більше практикуватися з тими малими вилупками.

— Можна поговорити з тобою на одинці? — запитав Ендер.

Таке прохання командирам дозволялося задовольняти. Обличчя Бонзо скривилося від гніву, і він вивів Ендера в коридор.

— Віггін, ти мені не потрібен, і я хочу здихатися тебе. Тож не створюй проблем, а то розчавлю тебе.

«Хорошому командиру, — подумав Ендер, — погрози ні до чого».

Мовчання Ендера ще дужче дратувало Бонзо.

— Викликав мене сюди, то кажи вже.

— Ти зробив правильно, що не поставив мене у взвод. Я нічого не вмію.

— Я й без тебе знаю.

— Я прагну стати хорошим солдатом. Я не збираюся підводити муштру, тож мушу тренуватися. А тренуватися можу з небагатьма людьми, які вправлятимуться зі мною. І це мої початківці.

— Робитимеш те, що я кажу, малий.