Розділ «4. Старт»

— З Ендером маємо дотримуватися рівноваги. Необхідно ізолювати його рівно настільки, щоби він зберіг творчі здібності, — інакше він пристосується до системи, і для нас буде втрачений назавжди. Водночас нам потрібно розвинути в ньому здатність вести інших за собою.

— Отримавши командування, він зуміє повести за собою.

— Це не так просто. Мазер Ракхем міг керувати своєю флотилією та перемогти. На той час, коли війна почнеться, мало не буде нікому, навіть генію. Занадто багато малюків. Він має бездоганно працювати з підлеглими.

— Нівроку. Йому доведеться бути мало того, що генієм, так ще й добреньким.

— Лишень не добреньким. Добренький віддасть нас на поталу жучарам.

— То ви хочете його ізолювати?

— Він буде повністю відокремлений від решти дітей ще до того, як ми долетимо до школи.

— У цьому навіть не сумніваюся. Я бачив, що він зробив із тим хлопчиком, Стілсоном. Ти везеш чудового малого.

— Ти не помиляєшся. Він таки чудовий. Не турбуйся, ми з цим хутко розберемося.

— Часом у мене складається враження, що тобі до вподоби ламати цих вундеркіндів.

— Це своєрідне мистецтво, яким я вельми добре володію. До вподоби? Гаразд, мені це любе. Бо коли я потім збираю їхні шматочки докупи, вони стають кращими.

— Ти — монстр.

— Дякую. Це означає, що мені дадуть підвищення?

— Лише медаль. Бюджет не гумовий.

Уважається, що невагомість призводить до втрати координації, особливо в дітей, бо в них слабше розвинена орієнтація у просторі. Та орієнтацію Ендер утратив ще до того, як полишив межі земного тяжіння. Ще до запуску човника.

У групі було ще дев’ятнадцять хлопчиків. Вони повистрибували з автобуса на ескалатор, перемовлялися й жартували, штовхалися й реготали. Ендер мовчав. Він помітив, що Графф та інші офіцери уважно спостерігають за ними. «Усе, що ми робимо, має значення, — зробив висновок Ендер. — Те, що вони сміються, а я не сміюся».

Він замислився, чи не варто йому поводитися так само, як інші. Але на думку не спадало нічого веселого, а їхні жарти були не смішними. Не розумів їхніх пустощів, йому було не до сміху. Він відчував страх, і це спонукало бути серйозним.

На нього натягнули форму — цільнокроєний комбінезон. Без ремінця на талії було незвично. У новому одязі Ендер почувався голим і водночас опецькуватим. Довкола працювали телекамери, схожі на тварин із витягнутими мордами, вони визирали з-за плечей зсутулених людей. Оператори пересувалися повільно, по-котячому, щоби камера не смикалася, а йшла м’яко. Ендер помітив, що також перейшов на м’яку ходу.

Хлопчик уявив себе на телебаченні, ніби він дає інтерв’ю. Ведучий питає: «Як ся маєте, пане Віггін?» — «Загалом непогано, лишень їсти дуже хочеться». — «Хочете їсти?» — «Саме так. Нам не дозволяють їсти дванадцять годин перед запуском». — «Ти диви, я не знав про це». — «Щиро кажучи, ми тут усі по-вовчому голодні». І весь час, поки триває інтерв’ю, Ендер і телевізійник пливтимуть пліч-о-пліч, рухаючись довгими котячими кроками. Уперше Ендеру стало весело, і він усміхнувся. Хлопці поряд також сміялися, але з іншого. «Вони думають, що мені подобаються їхні жарти! — майнуло в голові Ендера. — Але мої думки набагато смішніші».