Розділ «7. Саламандра»

— Віггін, я нарешті зміг тебе обміняти. Переконав Армію Щурів, що твоє надзвичайне місце в рейтингу — не звичайний збіг обставин. Завтра переходиш до них.

— Дякую, — сказав Ендер.

Можливо, він здався надто вже вдячним. Несподівано Бонзо схопив його й поцілив просто в щелепу. Удар відкинув Ендера вбік, до ліжка, й він майже впав. Тоді Бонзо боляче вдарив Ендера в живіт, і він упав на коліна.

— Ти не послухав мене, — прогримів Бонзо голосно, щоб усі почули. — Жоден хороший солдат такого б не зробив.

Навіть плачучи від болю, Ендер упивався приємністю від шепоту, який розходився казармою. «Який же ти дурень, Бонзо. Ти не зміцнюєш дисципліну — ти руйнуєш її. Вони ж бо знають, що я повернув поразку на перемогу, а тепер бачать, чим ти мені відплатив. Ти сам виставив себе ідіотом. І що тепер твоя дисципліна?»

Наступного дня Ендер повідомив Петрі, що заради її блага ранкові заняття варто припинити. Не треба кидати виклик Бонзо, тому на деякий час їй слід триматися подалі від Ендера. Петра все чудово зрозуміла.

— До того ж, — сказала вона, — ти, як ніколи, близький до того, щоби стати найкращим солдатом.

Він залишив ноутбук і костюм у тумбі. Свою форму Саламандр він носитиме, доки не прийде на склад і не обміняє її там на коричнево-чорну форму Щурів. Він нічого не приніс із собою, тож і забирати нічого не збирався. Брати не було що. Усе найцінніше перебувало в шкільному комп’ютері, в його голові й руках.

Одразу після сніданку Ендер використав один із загальних комп’ютерів й зареєструвався на курс індивідуальної боротьби в умовах земної сили тяжіння. Не задля того, аби помститися Бонзо, а щоб ніхто ніколи не побив його знову.