Розділ «11. Veni, vidi, vici Прийшов. Побачив. Переміг»

— І все ще можуть думати?

— Це ж ви граєте в комп’ютерні ігри, експериментуючи над розумом людей, тож і скажіть мені.

— Ми знаємо те, що знаємо. І хочемо знати, що знаєш ти.

— Вони прекрасні солдати, майоре Андерсон. Звичайно, їхні можливості й витривалість не безмежні, але вони ще тримаються. У деяких найменших є проблеми, бо вони ще не засвоїли частину основних прийомів, але вони працюють над цим і вдосконалюються. Ви хочете знати, чи треба їм відпочити? Звичайно, що треба. Пару тижнів буде достатньо. Ще й навчання запустили. Ніхто з нас не робить уроки. Але ви це знаєте і не переймаєтесь, то навіщо мені переживати?

Графф і Андерсон перезирнулися.

— Ендере, а чому ти дивишся фільми про війну?

— Щоби вивчати стратегію, — навіщо ще?

— Ці відео були створені задля пропаганди. Усе, що стосується стратегії, — вирізано.

— Я знаю.

Графф і Андерсон перезирнулися ще раз. Графф тарабанив пальцями по столу.

— Ти більше не граєш у Гру Уяви.

Ендер не відповів.

— Скажи мені, чому.

— Тому що я виграв.

— У цій грі неможливо виграти раз і назавжди. Залишається завжди щось іще.

— Я вже виграв.

— Ендере, ми хочемо допомогти тобі стати щасливим, наскільки це можливо, але якщо ти…

— Ви, мабуть, хочете допомогти мені стати кращим солдатом. Спустіться і подивіться на турнірне табло. Подивіться на всі мої результати. Поки що у вас усе відмінно щодо мене. Вітаю. Чому б тепер вам не знайти мені гідного супротивника?

Міцно стиснуті губи Граффа розплилися в усмішці, і він затрясся від беззвучного сміху.

— Хоч зараз, — сказав Андерсон і вручив Ендеру аркуш паперу, де зазначалося: «БОНЗО МАДРИД, АРМІЯ САЛАМАНДР, 12:00».