Розділ «11. Veni, vidi, vici Прийшов. Побачив. Переміг»

Ендер мав найкращий рейтинг. Ідеальне співвідношення перемог і поразок. Але і в інших категоріях він був далеко попереду: середні втрати серед його бійців, як убитими, так і пораненими, середні втрати ворога, середній час бою до перемоги — і в кожній категорії він був на першому місці.

По закінченні обіду хтось підійшов до Ендера ззаду і торкнув за плече.

— Можна присісти?

Ендеру не потрібно було обертатися, щоб упізнати, хто це був.

— Привіт, Дінку, сідай.

— Ти — яблучко на золотій тарілочці, — сказав Дінк бадьоро, — ми всі тут намагаємося розібратися, чим є твоя перемога — дивом чи помилкою.

— Звичкою, — викрутився Ендер.

— Одна перемога — це ще не звичка, — відпарирував Дінк. — Не задавайся. Проти новачків завжди ставлять слабших командирів.

— Карн Карбі далеко не останній за рейтингом цього табло.

І це було направду так: Карбі був приблизно посередині.

— У нього все гаразд, — погодився Дінк, — враховуючи, що він лише початківець. Подає деякі надії. Ти ж не подаєш надії — ти несеш загрозу.

— Загрозу чому? Чи вам скоротять пайок, якщо я виграю? Чи не ти казав мені, що це все порожня гра, яка не має жодного значення?

Дінку не дуже сподобалося це нагадування, принаймні, не за таких обставин.

— Це ти переконав мене підігравати вчителям. Але я не стану піддаватися тобі. Мене ти не розіб’єш.

— Можливо.

— Я навчив тебе…

— …усьому, що я знаю, — усміхнувся Ендер. — І тепер я просто граю наосліп.

— Вітаю.

— Приємно знати, що у мене тут є хоча б один друг.

Але Ендер не був упевненим, що Дінк залишився його другом. Так само й Дінк. Вони ще перекинулися кількома порожніми репліками, і Дінк повернувся до свого столу.