Розділ «11. Veni, vidi, vici Прийшов. Побачив. Переміг»

Покінчивши з їжею, Ендер озирнувся. Командири сиділи невеличкими групками й розмовляли. Ендер помітив Бонзо, який був уже одним із найстаріших командирів. Роуз-Ніс на той час уже закінчив школу. У дальньому кутку серед друзів сиділа Петра. Вона ще жодного разу не глянула на Ендера. А оскільки інші час від часу крадькома поглядали на нього, Ендер розумів, що вона навмисне уникала його погляду. «Починати з перемоги — означає втрачати друзів, — подумав Ендер. — Хоча за кілька тижнів вони звикнуть. До мого наступного бою всі вгамуються».

Карн Карбі — суто принципово — підійшов і привітався з Ендером ще до закінчення обіду. Це було, знову ж таки, досить шляхетно, і, на відміну від Дінка, він не виглядав напруженим.

— Сьогодні я в опалі, — сказав він відверто. — Мені не вірять, коли я кажу, що ти здійснив небачені раніше трюки. І я сподіваюся, що ти втреш носа тому, з ким битимешся наступного разу. Зроби це!

— Лише заради тебе, — усміхнувся Ендер. — Дякую, що заговорив зі мною.

— Як на мене, до тебе ставляться дуже погано. Зазвичай новачків зустрічають приязно. Але, як правило, більшість нових командирів проходять через кілька поразок, перш ніж потрапляють сюди. Я лише місяць тут. Якщо хтось і заслуговує на тріумф, то саме ти. Але таке життя. Розбий їх у пух і прах.

— Спробую.

Карн Карбі пішов, а Ендер подумки додав його в особистий список тих, хто вартий називатися людиною.

Давно вже Ендер не спав так міцно, як цієї ночі. Навіть світло не розбудило його. Прокинувшись у чудовому настрої, побіг прийняти душ — і не помітив аркуша паперу на підлозі. Він побачив його лише тоді, коли схопив форму і від різкого руху хвилею повітря папірець підняло догори. Він узяв його і прочитав: «ПЕТРА АКАРНЯН, АРМІЯ ФЕНІКСІВ, 07:00».

Це була його попередня армія. Армія, яку він залишив менш аніж чотири тижні тому. Він знав їхнє формування, як свої п’ять пальців. Не без упливу Ендера Фенікси мали більш гнучку стратегію, ніж інші армії. Швидше реагували в нових ситуаціях. І, звичайно, їм легше буде справлятися з непередбаченими стрімкими атаками Ендера. Учителі вирішили зробити життя Ендера якомога цікавішим.

У наказі написано: 07:00, — а вже 06:30. Деякі з його хлопців, мабуть, уже пішли снідати. Ендер зняв комбінезон, схопив бійцівську форму і в одну мить стояв у дверях кубрику своєї армії.

— Панове, я сподіваюся, що ви вчора дечому навчилися, тому що сьогодні нам треба все повторити.

Небагато потрібно було часу, щоб усі зрозуміли, що він мав на увазі битву, а не тренування.

— Це, мабуть, помилка, — пролунало. — Ніхто і ніколи не вів бої два дні поспіль.

Ендер простягнув аркуш командиру взводу А, на ім’я Муха Моло. Той прочитав і відразу ж вигукнув:

— Надягнути форму!

І сам почав хутко перевдягатися.

— Чому ти не сказав нам раніше? — спитав Хот-Суп.

Таке зухвальство міг дозволити собі тільки він, і ніхто інший.

— Я дав вам час прийняти душ, — відпарував Ендер. — Якщо вірити Кроликам, ми виграли лише тому, що ваш сморід убив їх наповал.

Солдати поруч розсміялися.