Розділ «11. Veni, vidi, vici Прийшов. Побачив. Переміг»

— Залишилося десять хвилин, — підхопився Ендер. — Моя армія приймає душ після практики.

Графф усміхнувся.

— Тоді, хлопчику, поквапся.

Ендер дістався кубрику своєї армії за п’ять хвилин. Більшість дітей переодягалися після душу, а деякі вже пішли до ігрової кімнати чи відеозалу, маючи час до обіду. Ендер послав за ними трьох менших, а іншим наказав негайно надягти бійцівську форму.

— Ми горимо, і часу в нас немає, — пояснив Ендер. — Бонзо отримав повідомлення двадцять хвилин тому. І доки ми доберемося до дверей, вони вже будуть усередині принаймні добрих п’ять хвилин.

Хлопців охопила лють, і вони голосно лаялися сленгом, чого зазвичай уникали в присутності командира.

— Що вони роблять з нами? Збожеволіли?

— Яка різниця? Поговоримо про це ввечері. Ви втомилися?

— Сьогодні на практиці ми стерли свої зади, — відповів Муха Моло. — А вранці ще й вибили дух з Армії Куниць.

— Ще ж ніхто й ніколи не бився двічі на день! — підхопив Божевільний Том.

— Ще ніхто й ніколи не бив Армію Драконів, — відповів Ендер у тому ж тоні. — Це ще один наш великий шанс. Не втратимо його?

Глузливе запитання Ендера було відповіддю на їхні скарги. Спочатку перемога, а суперечки — потім.

Усі вже зібралися, і багато хто встиг перевдягнутися.

— Уперед! — гукнув Ендер, і вони побігли слідом за ним, продовжуючи вдягатися на ходу.

Перед дверима бійцівської кімнати більшість важко дихали. Поганий знак: дуже втомлені для цього бою. Двері були відчинені. Ніяких зірок узагалі. Просто порожня, абсолютно порожня яскраво освітлена кімната. Ніде не сховатися, навіть тіні нема.

— Мамо рідна! — видихнув Божевільний Том. — А вони ще навіть не заходили.

Пальцем на губах Ендер дав знак мовчати. Ворота відчинено, і ясно, що противник міг чути кожне слово. Ендер розвів руками і показав на ворота, даючи знати, що бійці Армії Саламандр, безсумнівно, розташовані навколо вздовж стін, невидимі, але можуть легко вбити будь-кого, хто увійде.

І Ендер жестом наказав усім відійти від дверей. Потім штовхнув уперед найвищих хлопців, а з ними і Божевільного Тома, примусив їх стати на коліна, не опускаючись на п’яти, щоб із рівними спинами у вертикальному положенні їхні тіла нагадували латинську літеру Ь. І заморозив їх. Усі тихо спостерігали. Він вибрав найменшого хлопчика, Бобика, вручив йому пістолет Тома і посадив коліньми на заморожені ноги Тома. Далі помістив витягнуті руки Бобика — в кожній по пістолету — попід руками Тома.

Тепер хлопчики зрозуміли. Том був щитом, броньованим кораблем, а Бобик — ніби екіпаж, який ховався всередині. Захист, звичайно, не ідеальний, але у стрільця буде час.

Ендер поманив ще двох хлопців, аби кинути Тома з Бобиком через двері, але зупинився й знаком попросив їх почекати. Тим часом швидко розбив армію на групи по чотири: щит, стрілець і двоє, що їх нестимуть і кидатимуть. А коли всі були заморожені, озброєні й готові летіти, він сигналізував носильникам підняти свій вантаж і кинути через двері, а потім стрибати самим. І гукнув: