Розділ «11. Veni, vidi, vici Прийшов. Побачив. Переміг»

— Маячня. Свобода слова — свободою слова, але ставити під загрозу існування Ліги через націоналістичні чвари… І це заради таких недолугих самовбивць ми штовхаємо Ендера до межі того, що може витримати людина.

— Я думаю, ви недооцінюєте Ендера.

— Боюся, що я також недооцінюю недоумкуватість решти людства. Ми абсолютно впевнені, що маємо перемогти у цій війні?

— Сер, це виглядає зрадою.

— Та ні, просто чорний гумор.

— Зовсім не смішно, коли йдеться про жучар…

— Згоден, сміятися нема з чого.

Ендер Віггін лежав на ліжку, дивлячись у стелю. Відтоді, як став командиром, він ніколи не спав більше п’яти годин на добу. Але з десятої вечора до шостої ранку гасили світло. Іноді він працював, напружуючи зір перед екраном комп’ютера, та здебільшого лежав, дивився на зниклу в темряві стелю й думав.

Або вчителі стали нарешті лояльними до нього, або він став командиром кращим навіть, аніж очікувалось. Його невеличка група ветеранів, яка абсолютно нічим не вирізнялася раніше, розквітала, набираючи сили, і захопила лідерство. До того ж настільки, що замість звичайних чотирьох взводів Ендер створив п’ять, і кожен із командирів мав заступника — також ветерана. Командуючи цими взводами (по вісім чоловік у кожному) і маючи десять напівзводів, Ендер досяг того, що його армія виконувала десять маневрів одночасно. Жодну армію ніколи не розбивали на такі дрібні підрозділи, але Ендер діяти за шаблонами й не збирався. Більшість армій практикували масові маневри за попередньо розробленою стратегією. У Ендера стратегії не було. Замість цього він навчав командирів використовувати свої невеликі підрозділи для ефективного виконання конкретних завдань — без підтримки, поодинці, беручи відповідальність на себе. На другому тижні тренувань Ендер розгортав справжні кровопролитні баталії, доводячи командирів до виснаження. Але тепер, після місяця боїв, він став упевненим, що керує найсильнішою армією, яка коли-небудь брала участь у грі.

Чи входило це у плани вчителів? Хіба вони знали, що дали йому чудернацьких, але чудових бійців? Чи не тому вони скерували до нього тридцятьох малюків, бо усвідомлюють, що діти і думають і навчаються швидше? Або впевнені, що подібне може зробити з будь-якою групою командир, котрий знає, що мусить робити його армія, і котрий уміє навчити?

Ендер переймався такими питаннями, бо не був упевненим, чи виправдав очікування своїх учителів.

Він знав лише те, що рвався до бою. Більшості армій потрібно було три місяці для підготовки, щоби засвоїти десятки складних маневрів. «Для нас це зайве. Ми вже готові до бою».

У темряві відчинилися двері. Ендер прислухався. Приглушені кроки. Двері зачинилися.

Він зіскочив із ліжка й проповз два метри до дверей. Там лежав папірець. Він не міг прочитати наказу, бо було темно, але здогадався про його суть. «Битва. Як люб’язно з їхнього боку! Я захотів — і ось, будь ласка».

Тільки-но ввімкнули світло, Ендер умить надягнув бійцівську форму Армії Драконів. І відразу ж побіг коридором, а о шостій годині одну хвилину вже стояв біля дверей кубрику своєї армії.

— Рівно о сьомій ранку у нас бій з Армією Кроликів. Я хочу, щоби ви розігрілися і були готовими. Роздягайтеся і бігом до тренажерної зали. Форму беріть із собою, прямо звідти ми підемо до бійцівської кімнати.

— А сніданок?

— Який сніданок? Щоби вас знудило прямо під час бою?

— А до туалету можна? Хоч по-маленькому?

— Не більше децилітру, а то всохнете.