Розділ «Частина VIII»

Дівія не протестувала, коли ми виходили з нетрищ, але спробувала повернутися назад, коли вийшли до чорних скель узбережжя. Гадаю, вона відчула, що погані новини шукають місця, щоб утопитися.

Навін обійняв її та все розповів. Вона розірвала обійми, зробила кілька непевних кроків по кам’янистому узбережжю, хитко рушила геть.

Навін ішов слідом, кілька разів притримував її, коли дівчина послизнулася босими ногами на камінні.

Вона дибала у заціпенінні, сліпа до всього, а ноги рухались інстинктивно, намагаючись утекти від страждань і страху.

Я вже таке бачив під час тюремного бунту: чоловік настільки перелякався, що знову і знову натикався на кам’яну стіну, завжди сподіваючись знайти двері. Його розум був у якомусь іншому місці, шукаючи неіснуючого світу.

Діва навіть не усвідомила, що Навін спрямував її по колу і назад до мене. Потім вона слухняно сіла на валун і дуже повільно повернулася до нас. Коли це відбулося, дівчина почала безконтрольно плакати.

Я залишив її з Навіном, який кохав дівчину, і повернувся до хиж, аби покликати на допомогу Ситу і дівчат. Сита вже зникла, а натомість я знайшов Карлу і Зодіаків Джорджів.

Я поглянув на Дідьє. Переховування Діви в нетрищах було таємницею.

— Я вирішив, що буде краще, якщо вона матиме якусь підтримку,— сказав Дідьє.— Особливо якщо ми всі ночуватимемо для її підтримки тут, на цьому... комунальному об’єкті, еге ж?

Карла поцілувала мене.

— Як вона?

— Це вдарило її, неначе обухом,— розповів я,— але вона добре тримається. Вона сильна дівчина. Добре, що ти тут. Вона з Навіном, біля моря. Їм потрібно трохи більше часу. Діва глибоко вражена, а Навін знав її батька.

— Дідьє занадто вихований, аби зберігати такий секрет,— зізнався Дідьє,— і залишити Діву без друзів такої жахливої ночі, під час такої жахливої катастрофи, як ця.

— І Дідьє занадто боїться привидів,— додала Карла,— щоб залишатися на самоті.

— Привидів?

— Безперечно,— мовив Дідьє,— це місце повне привидів. Я відчуваю їхню присутність.

— Хай яка була причина, добре, що ти тут.

— Давненько я тут не була,— сказала Карла, оглядаючи навколишні халупи.— Є якісь особливі розваги цього разу? Холера, черевний тиф?

Кілька років тому, в часи мого життя в нетрищах, тут гуляла холера. Карлі довелося приїхати, щоб допомогти мені її подолати. Вона звикла до місцевих щурів, виходжувала безпорадних людей, вичищала лайно з земляних підлог, стоячи навколішках.

— Це звучить божевільно, мабуть, але той час із тобою — один з моїх найщасливіших спогадів.