Розділ «Частина VIII»

— Джонні, що таке? — запитав я.

Він був напружений, неначе готувався кудись тікати. На його обличчі тривала боротьба. Сита підійшла до свого чоловіка, відвела вбік. За хвилину вона повернулась і покликала Навіна й мене за собою.

Дідьє з дівчатами залишилися з Дівою.

— Що в біса відбувається? — обурилася Діва.— Я йду! Агов? Ви що — забули про це?

Джонні сидів на пластиковому кріслі, глитаючи холодну воду з пляшки.

— Вони всі мертві,— розповідав він.

— Хто мертвий? — здивувався Навін.

— Батько Аану, тобто батько Діви, і всі в будинку. Усі. Навіть садівники. Навіть домашні улюбленці. Це була жахлива різанина.

— Коли?

— Щойно,— важко дихаючи, сказав Джонні.— Ліне, як ми розповімо це дівчині? Я не зможу цього зробити. Я не зможу.

— Ти точно впевнений?

— Так, Навіне, звісно. Поліція та преса просто божеволіють. Це буде в новинах дуже швидко, а тоді вона все одно дізнається. Може, нам просто почекати? Що нам тепер робити?

— Увімкни радіо, Джонні,— мовив я.

Сита знайшла місцеві новини.

Чорні слова — «розбій» і «різанина» — полилися з радіо.

Мукеш Девнані та його семеро працівників були вбиті. Навіть домашні тварини загинули. Не залишилося нікого.

Дівія Девнані, знов і знов повторювало радіо, єдина спадкоємиця багатств Девнані, можливо, теж загинула у різанині. Розбій, різанина...

— Ми не можемо дозволити їй отак почути це,— вирішив я.— Потрібно розповісти.

— Це зроблю я,— зголосився Навін, й очі його м’яко засвітилися.

— Добре,— погодився я.— Для тебе це буде важко, але так краще. Але не тут. Підемо до скель і моря. Є одне тихе місце.