Розділ «Частина VIII»

— Це про мене? Про нас?

— Це не я відмовляюся від усього цього, Шантараме.

— Карло, я твій. Але ти знаєш, що я не можу співпрацювати з копами.

— Ти можеш триматися осторонь від цієї частини роботи.

— Від передачі людей поліції чи надання свідчень у суді? Від цього мені триматися осторонь?

— З поліцією спілкуватиметься Дідьє. Сказав, що мріє про бесіду з копами, коли він не лежатиме на підлозі.

— Тут не лише про це йдеться. Карло, для мене забагато стоїть на кону. Мене розшукують скрізь, окрім цього місця, і це лише тому, що я знаю як відкупитись. Я не переступаю межі. Копи не чіпають лише тому, що я не торгую наркотиками чи дівчатами, нікого не обманюю, не б’юся ні з ким, хто на це не заслуговує, тримаю рота на замку, коли вони гамселять мене, і регулярно їм плачу, та ще й добре.

— Рай,— сказала Карла, й одна її брова підстрибнула, неначе та пересмішниця на гілці.

— Вони мене терплять. Але це може змінитися, а потім доведеться тікати, і швидко. Ти ж знаєш. Я не можу займатися нічим серйозним, та й тобі не треба. Я гадав, що ти це усвідомлюєш.

— Я ж казала, що стала мовчазним партнером,— мовила вона, і ферзі раптово блиснули на мене.— Але я завжди можу віднайти свій голос, якщо ти не забажаєш приєднатися.

Запала нетривала тиша. Карла провокувала мене сказати щось не те, і, мабуть, я так і вчинив.

— Ти чула щось нове про Ранджита?

Вона відвела погляд. Я подумав, що образив її, тож спробував змінити тему.

— Як щодо такого? — запропонував я.— Ти виїдеш з «Таджу» й оселишся в сусідній з моєю кімнаті.

— У сусідній кімнаті?

— Я серйозно, Карло. Там є три кімнати з балконом, що виходить на гарну вулицю, а ти казала, наче полюбляєш безпеку.

Вона це обдумала, зиркаючи на мене краєчком двох ферзів.

— Ти говориш про піжамні вечірки? — запитала вона, знаючи, що я погано граю в цю гру.

— Я залишу піжамні вечірки на наступну розмову. Але я для твоїх дверей купив нові замки і встановив їх.

— Моїх дверей?