Розділ «Частина VII»

— Поговорімо про це потім,— запропонувала вона.— Як у вас з Ідрисом?

Я хотів поговорити про нас і про те, що ми робитимемо разом у Місті-Острові чи за його межами. Я хотів поговорити про нас і поцілувати її.

— Я б краще поговорив про нас,— усміхнувсь я.

— Яку вас з Ідрисом? — повторила вона.

— Ідрис... дуже крутий, маю визнати.

— Він відчинив тобі якісь двері?

Серйозне запитання, і досить кумедне також: я витратив більшість свого життя на те, щоб зачиняти двері, й робив усе можливе, щоб вони залишалися зачиненими. Було забагато подій у минулому, які я не хотів згадувати.

— Двері, що ведуть до розуму, звісно,— розповів я.— Але якщо тебе цікавить, чи я перемінився... Ні, я не змінився.

Вона оцінила краєвид: долина і село зі шпилями мерехтіли оддалік.

— Ти знайшла мадам Жу? — запитав я.

— Вона під землю запала,— відповіла Карла, зосередившись на точці, де земля намагалася поцілувати небеса.

— Зовсім глухо?

— Ніхто її не бачив і не чув про неї, відколи Дідье з Навіном почали розпитувати. Вона, мабуть, іще в місті. Вона дуже підступна. Якщо ця жінка не хоче, щоб її знайшли, то стає невидимою.

— Таких немає. Якщо мадам ще не втекла, то ми її знайдемо. Навін передав мені повідомлення від Абдулли. Він...

— Попросив тебе залишитися тут ще бодай на тиждень. Абдулла зателефонував і все мені розповів. Саме тому я притягнула сюди Навіна.

— А Діва?

— Тут дещо інше. Я хотіла познайомити її з Ідрисом. Маю плани на Діву, і щось мені підказує, що Ідрис стане космічним зв’язком для нас.

— До речі про космічні зв’язки,— сказав я, затягнувши її до себе на коліна та починаючи цілувати.

Земляний аромат пронизував її волосся. Сонце торкалося нас теплим світлом, що пробивалося крізь листя, а вітри колихали дерева на скелі своїм гарячим подихом. Карла.

— Ми можемо сьогодні переночувати тут, Шантараме?