Розділ «Частина VI»

— Так,— видихнув я.

— Хочеш, я трохи понесу розгрузку?

— Та ні.

— Ну тоді хоч наплічника дай,— прошепотів він.

Я залюбки зняв наплічника, і зв’язковий його натягнув.

— Гаразд, побігли.

Ми мовчки бігли біля нерівного краю дороги, тож несподіваний зойк якоїсь тварини чи птаха був шоком. Кожен мій подих бився в тісний жилет.

«Чесно кажучи,— колись сказав мені один нігерійський продавець зброї,— контрабандист насправді незаконно провозить себе. Усі інші речі, які він перевозить,— лише виправдання, знаєш?» Коли ми досягли кінцевої точки, це виправдання загрожувало зупинити моє серце.

— Ми на місці,— заявив мій зв’язковий.

— Алілуя,— пихкотів я.— Хлопці, а ви колись чули про мотоцикли?

— Пробач, друже,— посміхнувся той, віддаючи назад мого наплічника.— Але думаю, що ми саме вчасно.

— Ти думаєш? — видихнув я, впершись руками в коліна.

— У тебе є зброя? — запитав він.

— Звісно.

— Дістань її. Зараз.

Я розмотав свою зброю, поки він перевірив і перезарядив свого автоматичного пістолета з магазином на десять набоїв. Він озирнувся і помітив мого маленького пістолета двадцять другого калібру.

— Якщо наткнешся на кремезну жінку в небесно-блакитному гіджабі...

— Я знаю. Не показувати їй зброю.

— Чорт, чоловіче,— вишкірився він.— А ти любиш жити на вістрі бритви.

— Щось мені підказує, що ця Блу-Гіджаб справляє враження.