Розділ «Частина VI»

Дружні руки зорієнтували мене на корму, щоб не наступити на чужі ноги і маленькі клунки. Команда розподіляла вагу.

Я нарахував двадцять три людини. Команда фрахтувальника дала добро і згорнула драбини. Наш стерновий відштовхнув човна від корабля і почав рухатись у відкрите море.

Двигун працював тихо, приглушений звуконепроникним захистом.

Клац-клац.

Човен, що плив біля нас у темряві, просигналив свою присутність. Клац-клац. Ми всі обернулися на це подивитися. Клац-клац — хтось просигналив у відповідь. Клац-клац.

— Знаєш, у чому відмінність між війною та миром? — прошепотів чоловік біля мене. В голосі його вчувалася посмішка.

— Думаю, що ти мені розповіси,— прошепотів у відповідь я.

— Під час миру ти жертвуєш двадцятьма, щоб урятувати одного. Під час війни ти жертвуєш одним, щоб урятувати двадцятьох.

— Гарна спроба,— посміхнувся я.

— Ти не згоден?

— Ми не жертвуємо заради цифр. Ми жертвуємо заради любові й землі.

— Цифри у цій війні досить високі, щоб змінити ситуацію.

— Ти говорив про війну та мир.

— І?

— Війна проливає кров зовні. Мир проливає кров усередині, де їй і місце. Ось у чому полягає відмінність, принаймні для мене. Війна трощить будинки, а мир їх відбудовує.

Він тихо розсміявся, навіть не розтуляючи рота.

— Я — твій зв’язковий.

— Га?

— Я йду на додачу до човна. Я тут, щоб ти точно дістався пункту призначення.

Він був трохи молодший за мене, невисокий на зріст і підтягнутий, з нахабною посмішкою, що, мабуть, дарувала хлопцю поцілунки й коштувала ляпасів.