Розділ «Частина V»

— Ні, я почала,— насупилася вона.

— А я там був?

— Ну ось. Ти не можеш кохати двох людей, Ліне. Не так, як годиться. Ніхто не може. Вона не може цього робити, і ти теж. Я це розумію. Справді. Але хай як це все сумно, і романтично, і невдало, і захопливо, і дивовижно, та це не має значення. Це все не про неї і не про тебе. Прийшла моя черга. Тепер я буду головною. Тепер я отримаю шанс постояти перед мікрофоном, Ліне.

— То що саме про тебе?

— Усе це про мене.

— А ти не могла б заново розпочати цю розмову?

Вона пильно поглянула мені у вічі: мовляв, постарайся зрозуміти.

— Бачиш, жінкам необхідно знати, це так просто.

— Це мені дійшло.

— І коли вони дізнаються, то можуть з усім розібратися.

— З чим... розібратися?

— Ліне, припини себе картати. У тебе це добре виходить. Могли б навіть вручити приз, якби існували призи за самокартання, і я начебто це в тобі люблю, але в цьому разі для такого немає потреби. Сьогодні я розриваю наші стосунки і хочу про це поговорити, бо думаю, що ти маєш знати чому.

— Я... звісно... само собою. Що?

— Я справді думаю, що тобі необхідно знати.

— А я можу вдати, що вже знаю?

— Ліне, припини дуркувати.

— Я не дуркую, а просто не можу збагнути.

— Гаразд. Тоді так: я більше не хочу тебе пояснювати.

— Пояснювати мене твоїм друзям чи ворогам?

— Мені по барабану, що там хтось про тебе каже,— мовила вона, палаючи блакиттю очей.— І не збираюся цього слухати. Ти ж знаєш. От що мені не подобається у твоїх справах, то це те, що вони подобаються тобі.