Розділ «Частина V»

— Він не мій гуру, а Риша, і суть не в цьому. Це сказав не гуру і не Риш. Це слова однієї жінки, здається. Узагалі-то, я не знаю, хто вона така. Але Джонні Сигар дав мені книжку з самовдосконалення, і Риш подарував цю ж книжку того самого дня. У тій книжці була цитата, її слова.

— Які слова?

— Слова, які десь почув Риш і сказав мені.

— Які слова?

— Образа — це незадоволена потреба чи бажання,— озвучила вона.— Ось що я намагалася тобі донести.

Я це обміркував. Найгірший інстинкт письменника, і часто найперший,— шукати недоліки в будь-якій написаній чи сказаній речі, що має добрий вигляд. Я їх не знайшов.

— Звучить гарно,— визнав я.

— Збіса гарно! Ця жінка мала б отримати Нобелівську премію за Донесення крутої фігні.

— Гаразд,— посміхнувся я.

— Ліне, мушу сказати, що в мене мало серце не розірвалося. Тут стільки сенсу! Я нарешті усвідомила, чому останні кілька місяців почувалася такою ображеною. Я справді була охоплена образою, знаєш? От наче ти виходиш на сцену, а там нервуєшся через речі, які раніше здавалися кумедними, але тепер уже не здаються.

— Наскільки вони не кумедні?

— Зовсім не кумедні.

— Зовсім?

— Я навіть бурмотіла,— зізналася вона.

— Ти бурмотіла?

— Так.

— Бурмотіла?

— Думаю, ти міг чути мене кілька разів.

— Щодо дратівливих речей, які я робив?

— Так.