Розділ «Частина V»

— Дивись, кажуть, що жінки — емоційні, а чоловіки — раціональні. Лайно. Якби ти бачив речі, які ви, хлопці, робите, і бачив їх з нашої точки зору, то останнім, про що б ти подумав, була б раціональність.

— Гаразд.

— І взагалі-то, жінки доволі раціональні. Вони жадають ясності. Вони хочуть відповідей. Ти з нею чи ні? Жінки хочуть знати. От усі інші не мають достатньо сміливості, а жінки люблять сміливих. У нашому посібнику це і є раціональністю, якщо пробачиш літературну метафору.

— Пробачаю. Але до чого ти ведеш?

— До Карли, звісно ж.

— Я саме намагався поговорити з тобою про...

— Ти і Карла. Карла і ти. На горі та поза нею. Я розумію. І я не проти.

І раптом усе вирішилося, ми були двома умами, двома істотами, двома парадигмами, які розкручувались у різні боки, залишивши фантомні кінцівки там, де колись торкалися одне одного.

— Я не можу так, Лайзо,— мовив я.— Справа не в Карлі, а в мені, і...

— Ми з Карлою дійшли порозуміння щодо тебе,— нетерпляче розповіла вона.

— По... порозуміння?

— Саме про це ми й говорили під час обіду в «Каяні». Ти що — не слухаєш?

Фейнман[94] якось сказав: якщо ти розумієш квантову теорію, то насправді не розумієш її. Я не мав гадки, про що говорила Лайза.

— Що ти маєш на увазі?

— Це все не має стосунку ні до неї, ні до тебе. Це все я.

— Саме про це я й намагався з тобою поговорити.

— Ні, не намагався. Ти говорив про вас із Карлою. Гаразд. Я розумію. Але це тут ні до чого. Це про мене.

— Це... що?

— Ця розмова.

— Хіба не я її почав?