Розділ «Частина V»

Вона була сильна. Вона була чудова.

— Ну, якщо це дійсно твоє бажання, то я обожнюю його, Лайзо.

— Справді?

— Звісно. Ти можеш робити все, що до вподоби.

— Ти справді так вважаєш?

— Це надзвичайно, Лайзо.

— Я знала, що ти зрозумієш,— мовила вона, блискаючи очима, неначе блакитними водоймами полегшення.— Просто хочу особливе тепер, яке буде лише моїм, замість постійного тепер, яке постійно мушу ділити з усіма іншими.

Постійне тепер, яке ти постійно ділиш з чиїмось тепер. Непогане визначення в’язниці.

— Я тебе чую.

— Я хочу знати, як це — бути собою, тільки собою.

— Вперед, Лайзо.

Вона посміхнулась і стомлено зітхнула.

— Це звучить досить егоїстично, але воно не так. Насправді це щедро, ну, знаєш, не лише щодо мене, але й щодо тебе і Карли. Усе це дозволило мені вперше зрозуміти нас. Усе це дозволило побачити, які ви схожі, ти й вона, і наскільки ви обоє відрізняєтеся від мене. Ти розумієш це?

У цей свій згубний, та водночас і добрий спосіб вона намагалася сказати, що ми з Карлою створені одне для одного, що обриси Карли пасують до моїх шрамів. Правда чи ні, боляче чи ні, це було неважливо, бо ті хвилини не належали Карлі або мені: вони належали Лайзі.

Внутрішнє падіння й підйом, усе, що ми робимо і ким хочемо стати,— лише наші, як і має бути, і мусить бути. Лайза поринула в спокійну несуперечливу тишу, народжену з рішучості, і вона була там абсолютно сама. Вона була ясна, рішуча, хоробра та сповнена надії.

— Нова ти — це щось надзвичайне,— тихо мовив я.

— Дякую,— лагідно сказала вона.— І нова я розійшлася зі старим тобою і не спатиме з новим тобою в одному ліжку, тож потрібно орендувати десь гостьову спальню для ночівлі.

— Ну,— розсміявся я,— якщо твоє тепер через це не опинилося під загрозою, то без проблем.

— О ні,— серйозно запевнила Лайза, умощуючись біля мене й поклавши голову мені на груди.— Але я думаю, що коли вже ми розійшлися, але досі живемо під одним дахом, то потрібно скласти кілька правил.

— Ага.