— Про що ти? Він був членом ради. Це пожиттєве звання. Ніхто не може його чіпати.
— Так, але Халед — єдиний, хто має право оспорювати лідерство Санджая в раді. Ця обставина може викликати обурення чи страх у інших.
— Лише якщо він вирішить кинути виклик Санджаю.
— Узагалі-то, я попросив його це зробити.
Абдулла, найвідданіший чоловік, якого я знав, готував переворот. Люди загинуть. Друзі загинуть.
— Навіщо ти це робиш?
— Халед потрібен нам більше, ніж ти можеш уявити. Він відмовився, але я попрошу знову і продовжу просити, поки він не погодиться. Будь ласка, мовчи про його присутність тут, як досі робив я.
Це була досить довга промова для мовчазного іранця.
— Абдулло, усе це більше мене не стосується. Саме це я і намагався тобі розповісти. Я намагався знайти спосіб поговорити про це з моменту нашого прибуття сюди.
— Хіба я так багато прошу?
— Ні, брате,— відповів я, відходячи від нього на півкроку.— Ти просиш зовсім небагато, але це вже не має жодного стосунку до мене. Я прийняв рішення і чекав на можливість про все розповісти тобі. Це досить серйозне рішення, тож я все відкладав, а потім та бійка з Конкеноном і скорпіонами, а потім зустріч з Карлою після стількох років. Думаю... уже прийшов час викласти все, як є.
— Яке рішення ? Хтось уже розповів тобі про мій план ?
Я важко видихнув. Випроставшись, я посміхнувся й зіперся на квадратний валун.
— Ні, Абдулло, ніхто не говорив зі мною про твій план. Я ніколи про нього не чув, доки ти мені не розповів. Я вирішив піти з компанії — після того як Блискавичний Диліп сказав, що троє хлопців попрощалися з життям завдяки шмалі, яку продає ДаСилва і його команда.
— Але ж ти не маєш жодного відношення до всього цього, і я теж. Це не твоя операція. Ми обоє не погодилися з Санджаєм, коли той розпочав торгувати гарадом і дівчатками у Південному Бомбеї. Ми не могли на це вплинути.
— Ні, тут не лише це, друже,— сказав я, спостерігаючи за штормовими спіралями, що кружляли над містом.— Можу навести тобі принаймні десять хороших причин, чому я маю піти і чому мушу піти, але вони не мають значення, бо я не можу вигадати жодної причини, щоб залишитися. Суть у тому, що з мене годі. Я йду.
Іранський воїн насупив брови, його очі невпинно шукали колишнього Ліна на полі бою, поки його розум був на війні з серцем.
— Дозволиш переконати тебе зостатися?
— Намагатися переконати мене не лише дозволено поміж близькими друзями,— мовив я,— це необхідно. Але прошу, дозволь заощадити твою доброту. Я знаю, як ти почуваєшся, бо й сам так почуваюся. Правда в тому, що я вже вирішив. Мене вже там немає. Давно немає.
— Санджаю це не сподобається.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь гори» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V“ на сторінці 17. Приємного читання.