Розділ «Частина V»

Вона спрямувала на мене цей погляд — голод, що палає в очах тигра, коли той знаходить свою здобич. Я його обожнював.

— Він щасливий,— тихо мовила вона.

— І?

Вона зиркнула на Абдуллу, який став позаду мене.

— Щастя важко знайти,— нарешті сказала вона.

— Я гадки не маю, про що ти.

— До щастя прикріплена особлива табличка,— пояснила вона.— На якій написано «Не турбувати», але всі це тільки й роблять.

— Ми обов’язково втручаємося,— наполягав я,— якщо про когось турбуємося. Хіба ти не втручалася, коли щойно живцем здирала з мене шкіру?

— А хіба ти не втручався у наші з Ранджитом справи?

— Яким чином?

— Коли запитав, чи я його кохаю?

Абдулла чемно кашлянув.

— Може, вас залишити наодинці? — запропонував він.

— Від тебе немає жодних секретів, Абдулло,— запевнила Карла.

— А от ти, брате, маєш багато власних,— сказав я.— Як ти міг не розповісти мені, що Халед тут?

— Нападай на Абдуллу, Ліне,— втрутилася Карла.— Але спочатку дай відповідь на моє запитання.

— Коли зрозумієш, на якому етапі цієї розмови ми перебуваємо, знайди мене.

— Ти саме відповідав на запитання.

— Яке запитання?

— Чому?