Розділ «Частина IV»

— Я можу заплатити, щоб він відпустив дівчину?

— Якщо запропонувати достатньо, то він продасть навіть зброю та значка.

— Це ж чудово!

— Але потім він тебе знайде і віддубасить, щоб їх забрати.

— Це жахливо.

— Йому подобається викликати в інших страх. Наповни свої очі достатньою кількістю удаваного страху, щоб він посміхнувся, а потім давай гроші.

— Це те, що робиш ти?

— Ми з Блискавичним Диліпом вже пройшли стадію удаваного страху.

— То якщо ти підеш туди зі мною, він дозволить заплатити і забрати звідти дівчину?

— Звісно. Думаю, так. Але...

— Але що?

Я утомлено видихнув великий ковток повітря і застережливо глянув у його схвильовані очі.

Мені подобався Стюарт Вінсон. Його худорляве вродливе обличчя, припряжене шістьма роками азійського сонця, завжди мало той мужній, щирий і рішучий вираз обличчя, гідний полярника, який веде інших на благородну авантюру, навіть при тому, що Вінсон був підступним успішним наркоділком, який жив досить марнотратно в місті, де не минався голод. Я не міг зрозуміти його мотиву.

— Ти певен, що хочеш втягуватися в усе це? Ти не знаєш цієї дівчини. Ти навіть її імені не знаєш.

— Прошу, не треба казати нічого поганого про цю дівчину,— тихо, але з несподіваним натиском сказав він.— Це змусить мене змінити до тебе ставлення. Якщо ти не хочеш мені допомагати, це нормально. Але я вже знаю все, що мав про неї дізнатися.

— Господи.

— Вибач,— мовив він, на мить похиливши голову.

Так само швидко він знову звів свої повні благання очі.

— Знаю, що це здається безглуздим, але в офісі Диліпа я провів останні дві години, намагаючись їй допомогти. Вона нічого не сказала. Ні слова. Але була мить, коли вона поглянула на мене і подарувала крихітну посмішку. Я відчув її у своєму серці, Ліне. Я не можу цього пояснити. І я... я посміхнувся їй у відповідь. І вона теж це відчула. Я знаю. Я певен. У цьому я впевнений більше, ніж у всьому іншому в житті. Не знаю, чи ти коли-небудь любив без жодної на те причини, але все, про що я прошу,— це допомогти.

Я знав, як це буває, усі, хто так кохав, розуміють. Ми перетнули дорогу до поліцейського відділку Колаби і пройшли просто в офіс до Диліпа.