Розділ «Частина II»

— Десять штук зелених кожному! — додав Конкенон, грюкаючи келихом по столу.— Немає кращого почуття! Наче задовольняєшся в рот якоїсь багатенької дівки!

— Заспокойся, Конкеноне! — сказав я.

— Це не місце для такої розмови,— додав Вінсон.

— Що? — запитав Конкенон, розкинувши руки від подиву.— Що?

Він повернув голову й боком присунув свого стільця ближче до Кавіти.

— Ну ж бо, дорогенька,— провадив він, широко посміхаючись, наче запрошував її на танець,— я не повірю, що ти новачок у цій справі. Тільки не з таким личком і фігурою.

— Може, поговориш про це зі мною? — пробурчав крізь зціплені зуби Навін Едеїр.

— Хіба що ти довбана лесбіянка! — не вгамовувався Конкенон, регочучи так сильно, що його стілець відхилився і дивом не впав.

Навін почав підводитися. Кавіта поклала руку йому на груди, стримуючи.

— Заради всього святого, Конкеноне! — просичав Вінсон, здивований і збентежений.— Та що з тобою в біса сталося? Ти привів мені золотого клієнта, ми заробили купу грошей і ми повинні бути начебто щасливі та святкувати. Припини вже всіх мучити!

— Усе нормально,— запевнила Кавіта, спокійно дивлячись на Конкенона.— Я вірю у свободу слова. Якщо ти мене торкнешся, то я відірву тобі руку. Але якщо ти просто сидітимеш, верзучи нісенітниці, наче ідіот, то можеш так продовжувати аж до самого ранку, мені байдуже.

— О, то ти лижеш тільки піхви,— вищирився Конкенон.

— Власне кажучи...— почала вона.

— Власне кажучи,— перебив її Дідьє,— тебе це не стосується.

Оскал Конкенона на краях рота став натягнутим. Очі заблищали, неначе сонячне сяйво на капюшоні кобри. Конкенон обернувся до Дідьє. Від нього хвилями напливала загроза. Грубість до Кавіти була хитрістю для провокації Дідьє.

Це спрацювало. Очі Дідьє перетворилися на полум’я кольору індиго.

— Тобі треба припудрити носика й одягнути сукню, солоденький,— прогарчав Конкенон.— Усі ви, довбані гомики, маєте носити сукні. Як застереження для решти. Якщо ти трахаєшся, як жінка, то ти маєш і відповідно одягатися.

— Тобі має вистачати сміливості, якщо відсутня гідність,— спокійно відповів Дідьє,— обговорити це віч-на-віч. Надворі.

— Ти чортове неприродне створіння,— просичав Конкенон крізь ледь розтулені губи.

Ми всі вже були на ногах. Навін потягнувся, щоб схопити Конкенона за сорочку. Ми з Вінсоном розвели двох чоловіків, а офіціанти кинулися до нас з усіх боків бару.