Розділ «Частина II»

— Яз тобою, ковбою,— повідомила Кавіта, приєднуючись до мене.— Я пообіцяла Лайзі зайти сьогодні. Я поїду з тобою, якщо не проти?

— Радий провести цей час із тобою.

— Але... чи може гейко часто ходити до повій? — поцікавився Вінсон, нахиляючися до Дідьє.

Дідьє запалив цигарку, недовго пороздивлявся жар, а потім звернувся до Вінсона, і його очі почали звужуватися.

— Чи ти не чув, Стюарте, що гейко може робити все, чого хоче звичайний чоловік?

— Що? — запитав Вінсон, немов потрапивши на айсберг.

— А ще кажуть, що невігластво — це блаженство,— сказав я, обмінюючись посмішкою з Дідьє.— І я подамся за своїм блаженством додому.

Ми вийшли з бару, крізь наплив покупців прокладаючи собі дорогу до парковки, де я залишив свій мотоцикл.

Коли я вставляв ключ у замок запалювання, дужа рука потяглася до мене та схопила за передпліччя. Це був Конкенон.

— До біса його, так? — видав він, широко посміхаючись.

— Що?

— До біса його. Того французького сікача.

— Ти божевільніший, аніж тобі здається, Конкеноне.

— Не можу з цим сперечатися. Я не хочу з цим сперечатися. У мене є гроші. Десять штук. Ходімо налигаємося.

— Я їду додому,— відповів я, висмикуючи свою руку, щоб вставити ключа в замок запалювання.

— Ходімо, буде весело! Відтягнемося, ти і я. Затіємо десь бійку. Знайдемо якихось дійсно навіжених придурків і надаємо їм. Повеселімося, друже!

— Хоч як це принадно...

— Я дістав нову ірландську музику,— випалив він.— Вона в біса феноменальна. Привабливість ірландської музики в тому, що вона ідеально підходить для бійки.

— Ні.

— Та ну! Бодай послухай кілька пісень і напийся зі мною.