Розділ «Частина II»

Лайза насупилась і повернулася до мене, обхопивши мене рукою за шию.

— Ти не збираєшся зізнатися мені, що з тобою сталося, еге ж?

— Сталося?

— Ти хворий,— проголосила вона, відштовхуючи мене.— Ти хоч їв сьогодні?

— Ну... я типу був зайнятий.

— Кавіто, можеш нам щось приготувати? Я просто занадто схвильована, щоб зараз куховарити.

Кавіта приготувала одну з моїх улюблених страв — жовтий дхал[52] і алу-гобі[53]. Усе було дуже смачно, і я навіть не знав, яким я був голодним, доки не почав їсти. Потім ми швидко прибрали зі столу і сіли дивитися кіно.

Це був фільм Кончаловського «Потяг-утікач», сценарій до якого написав Куросава. У фільмі Джон Войт безстрашно їхав у безкрайнє біле небо, яке знаходить кожен злочинець на обрії свого несамовитого бажання.

Кавіта засудила його як тестостероновий тероризм, наполягла, щоб ми подивилися його ще раз, але вимкнули звук і самі озвучували героїв фільму. Ми знов увімкнули фільм і впродовж усього перегляду реготали.

Я грав у ту гру, вигадуючи фрази для героїв, відведені для мене Кавітою, оскверняючи свій улюблений фільм, але поки в темній кімнаті світло від потяга-втікача лилося на наші усміхнені обличчя, на мене посипались інакші зображення й обличчя з іншого темного місця, де я сьогодні побував.

Коли Лайза поставила іншу касету, я підвівся, узяв ключі та поклав у піхви два ножі.

— Куди ти? — запитала Лайза з дивана, де вона примостилася біля Кавіти.

— У мене є справи,— відповів я, нагинаючися, щоб поцілувати її щоку.

— У тебе є що? — зажадала вона.— Ми подивимось інший фільм! Цього разу виберу я. Це несправедливо, що я маю дивитися твій тестостероновий тероризм, а ти не дивитимешся мій естрогеновий екстаз.

— Відпусти його,— сказала Кавіта, пригортаючись ближче.— У нас буде домашній дівич-вечір.

Біля дверей вітальні я знову озирнувся подивитися на них.

— Якщо сьогодні не повернуся,— мовив я,— не віддавай моїх речей, бо я завжди повертаюся.

— Дуже смішно,— видала Лайза.— Скажи, у тебе була колекція марок у дитинстві?

— Будь ласка, Ліне,— розсміялася Кавіта.— Не відповідай на це запитання.

— Я пробував збирати,— відповів я.— Але батько, образно кажучи, погасив мою колекцію. До речі, ви вважаєте мене буркотливим?