Розділ «Частина XV»

— Мені теж,— приєдналася Карла.— І гадаю, ми його ще побачимо.

— Однозначно ні,— надувся Дідьє.— Ви що — не бачили його черевиків?

— Звісно,— згадав я.— Військові напівчоботи, по боках білі від солі, а ще сіль на краях його жакета. Я б сказав, що він нещодавно багато часу перебував біля морської води.

— Я маю на увазі стиль, Ліне,— зітхнув Дідьє.— Це просто огидно. Я бачив таксидермію з більшим смаком.

— Бувай, Дідьє,— мовила Карла, підводячись.— Побачимось на відкритті.

Ми з Карлою їхали заюрмленою нічною набережною і за кілька кварталів від кав’ярні «Любов&віра» побачили навіть більший натовп, який розливався на тротуар і розбризкувався на дорогу. Ми припаркувалися і трохи посиділи на мотоциклі.

Вивіска над дверима демонструвала символи усіх релігій і була написана на хінді, маратхі й англійською, а ще підсвічувалася колом магнолієвих вогників.

Вуличне вікно обрамлював темно-червоний німб вогників франджипані, а всередині відвідувачі пили еспресо, доки Вінсон з Ранвей працювали на італійській кавовій машині, й пара піднімалася мало не в промислових масштабах.

Біля вигнутого шинкваса на п’ятнадцять місць було лише троє вільних стільців. Ранвей зарезервувала їх для нас, але я ще не був готовий зайти до того куточка любові, який вони створили.

Мої думки були про дівчину з Норвегії: от щойно вона була в медальйоні, а вже за годину — в затінку Долі. Я дивився на неї: у вікні любові й віри вона усміхалася, поринувши у власну щасливу вічність. Вінсон обмінявся з нею швидким поглядом, мерщій усміхнувся і радісно почав теревенити з відвідувачем.

Я не хотів заходити всередину. У тому, чим вони стали разом, була чистота, і я не хотів втручатися.

— Я залишуся тут на хвилинку,— сказав я, стоячи біля мотоцикла.— Ти можеш заходити. Я буду за хвилину.

— Завжди разом,— нагадала Карла, знову сідаючи на мотоцикла і запалюючи косяк.

До нас приєднався Дідьє, заспокійливо приклавши руку до задиханих грудей.

— Що сталося? — запитала Карла.

Дідьє витягнув руку, щоб зупинити її, та віддихався.

— Чи... чи... чи моє місце й досі там зарезервоване? — хапав повітря Дідьє.

— По центру,— заспокоїв я.— Що було з Олегом і Карлешою?

— Олег залетів усередину,— відповів Дідьє, поки його серце сповільнювалося до медично прийнятних показників,— і просто підняв її, неначе мішок цибулі, й пішов у ніч.

— І ти за ним не пішов? — поцікавилася Карла, розсміявшись.