Розділ «Частина XV»

— Не тоді. Я дала їй шанс. Я любила її. Ти ж знаєш, як просто було її полюбити — достатньо подивитися. Але вона не виправилася. Тож я зустрілася з Лайзою в «Каяні» і розповіла, що кохаю тебе і більше не хочу, щоб вона завдавала тобі такого болю.

— Що вона відповіла?

— Погодилася відпустити тебе. Вона не була в тебе закохана, але дуже любила. Вона сказала, що хоче робити це поступово, а не просто зникнути після розриву.

— Ти розбила наші з Лайзою стосунки? — запитав я, стурбований поривом правди.— То це тоді сталося?

— Не зовсім,— зітхнула вона.— У мене й досі стоїть перед очима її обличчя, коли я знайшла її там, на ліжку. Ляж казала їй: якщо не зізнаєшся і завдаватимеш йому болю й далі, я сама тебе зупиню.

— І ти це сказала серйозно? Навіть попри те, що любила її?

— Останнього року, коли ти ходив з Лайзою на побачення,— тихо сказала вона,— то обідав з її коханцями, інколи навіть з подружжям, і був єдиний за столом, хто нічого не знав. Мені шкода.

— Її часто не було вдома, а я ніколи не запитував. Мене теж часто не було, і розповісти, де був чи що саме перевозив, я не міг. Вона була в біді, а я й не усвідомлював.

— Вона не була в біді, а сама була бідою. Коли того дня в «Каяні» вона погодилася не дурити тебе, то почала зі мною загравати.

— Справді? — розсміявсь я.

— Ой дідько, так. Вона ж була Лайзою. Вродливою, божевільною і популярною.

— Це правда.

— А знаєш, спочатку я думала, ти наївний. Але це не так. Ти просто довірливий, і я це люблю. Люблю, коли мені вірять. Довіра — це душевний наркотик на вибір. Мені так важливо, що ти не здався. Для мене наша довіра під час розриву вартує більше, ніж якби ми вірили одно одному, залишаючись разом. Ти розумієш, що я маю на увазі?

— Гадаю, так. Але відтепер ми тільки разом, Карло.

— Відтепер завжди разом,— повторила вона, прихилившись до мене.

— Ти справді постійно за мною стежила?

— Так. А ти так і не виїхав з міста, як обіцяв.

— Я не міг. Не тоді, коли ти лишалася тут.

Люди сміялись і жартували на тротуарі біля кав’ярні «Любов&віра». Я оглянув вулицю на наявність загроз, помічаючи кожного кишенькового злодія, наркоторговця й рекетира, що працювали в натовпі. Усе було нормально: незаконно тихо.

— Ти ніколи нікому не розказувала того, що Лайзи розповіла про замовне вбивство, організоване мадам Жу?