Розділ «Частина XV»

Він повитріщався на світлину, глянув на дівчину і кинувся до телефону.

— Ми вже закінчуємо? — запитав я.

— Ти не хочеш залишитись і побачити возз’єднання Олега з Карлешою? — дражнила Карла.

— Я стомився бути невільним спільником Долі,— оголосив я.

— Я мушу побачити возз’єднання,— заявив Дідьє.— І не зрушу з цього місця, доки не засвідчу все власними очима.

— Гаразд,— сказав я, готуючись піти.

До нашого столика підійшов чоловік. Він був низький, худорлявий, темношкірий і впевнений.

— Пробачте,— мовив він,— ви той, кого називають Шантарамом?

— А хто хоче знати? — гаркнув Дідьє.

— Мене звати Татіф, і я маю дещо обговорити з паном Шантарамом.

— Обговорюйте,— запропонувала Карла, махаючи на мене.

— Я чув, що ви будь-що зробите за гроші,— почав Татіф.

— Це надзвичайно образлива заява, Татіфе,— посміхнулася Карла.

— Однозначно,— погодився Дідьє.— А скільки грошей?

Я підніс руку, щоб зупинити аукціон.

— Краще призначмо зустріч, Татіфе,— сказав я.— Повертайся сюди завтра о третій. Ми поговоримо.

— Дякую,— мовив він.— Усім доброї ночі.

Він прошмигнув поміж столиками і вийшов на вулицю.

— Ти навіть не уявляєш, що в нього на думці, у цього, цього Татіфа,— попередив Дідьє.

— Мені сподобався його вигляд. А тобі хіба ні?