Розділ «Частина XV»

— Ти вважаєш себе такою розумною,— дражнив я, затуляючи чорним адвокатським піджаком свою заляпану кров’ю сорочку.

— Нам потрібно забрати твого мотоцикла,— мовила вона.— Він ще й досі на Мугаммед-Алі-роуд, а ти про нього турбуєшся більше, ніж про свій брудний одяг.

Вона була дуже розумна і нагадувала мені про це час до часу дорогою до готелю «Амрітсар». Всю дорогу додому мій вчасно врятований мотоцикл наспівував транспортні мантри.

Коли ми завалилися в її апартаменти, Карла освіжилася і звільнила ванну для мене.

Я вийняв усе з кишень на широку порцелянову поличку під дзеркалом. Гроші в кишенях були з плямами крові. Ключі були червоні, а монети, які я висипав на поличку, знебарвилися, неначе занадто довго пролежали у фонтані бажань.

Я поклав ножі й піхви на поличку, жбурнув адвокатського піджака на підлогу і дозволив закривавленій сорочці сковзнути з не менш закривавленої футболки.

Коли я її скинув, то помітив картку, яку дав Дев. Я підняв її і поклав на полицю. Я вперше поглянув у дзеркало, роздивляючись своє відображення, неначе незнайомця на галявині.

Я відвернувся від власного погляду і спробував забути те, про що не міг перестати думати.

Футболка була подарунком від Карли. Її створив один з її художників-протеже, копіюючи роботу митця, відомого тим, що він кусав полотна, які його годували.

Спереду на футболці всюди були порізи, розриви й подряпини. Карлі вона подобалася, гадаю, бо їй подобався митець. Мені футболка подобалася, бо була незавершеною й унікальною.

Я обережно її стягнув, сподіваючись вимочити з неї кров, та коли глянув у дзеркало, то дозволив тому одягові впасти у раковину.

Футболка залишила кривавий слід на грудях. Це був перевернутий трикутник з зірочками навколо нього. Я поглянув на картку, яку дав мені Дев. Це був практично такий самий візерунок.

Індія.

Я випустив з пальців картку і втупився у того, ким дозволив собі стати. Глянув на візерунок у себе на грудях. Почав ставити запитання, які ми всі рано чи пізно ставимо, ну, якщо достатньо довго пробудемо в Індії.

Чого ти хочеш від мене, Індіє? Чого ти хочеш від мене, Індіє? Чого ти хочеш від мене?

Моє серце розривалося на колесі збігів, кожний безглуздий випадок був вагоміший за попередній. «Якщо дивитися на нього з чесним серцем,— даючи мені картку сказав садгу.— Мудрі, дбайливі рішення».

Я втік з в’язниці, де зовсім не мав вибору, і звузив своє життя до єдиного вибору, хай де був, хай з ким був, окрім Карли: залишитися чи піти геть.

Що означав кривавий візерунок? Якщо це було повідомлення, написане кров’ю іншої людини, то чи було воно попередженням? Чи, може, це було одне з тих підтверджень, про які розповідав Ідрис? Чи починав я божеволіти, ставлячи запитання і шукаючи суть, якої не існує?

Я заштовхався в душ, дивлячись, як стікає у злив червона вода. Нарешті вода стала прозорою, і я закрутив кран, але прихилився до стіни, приставивши руки до кахлів та схиливши голову.

«Чи було це повідомленням»? Я чув, як запитую це, не запитуючи. «Криваве повідомлення у мене на грудях»?