Розділ «Частина XV»

— Аллагафіз,— відповів я, спостерігаючи, як вони тупочуть геть з очима, повними помсти.

Я радів, що не беру в цьому участі. Мені було краще допомагати пораненим, а не ранити їх, і, мабуть, Конкенону так само було приємніше ховати їх, а не убивати. У тій сіро-зеленій тиші запах дезінфектора, вибіленої постелі й гірких ліків раптом став занадто медичним, і моє серце закалатало швидше.

На кілька секунд мої емоції, що досі були мов на автоматі, полинули на нічну вулицю разом з Фаазом-Шахом та іншими: вони рушили на війну ще до того, як ми дізналися про її оголошення. Боротьба і страх ринули на мене, неначе я вже стояв на полі битви. А потім я усвідомив, що не мушу брати в ній участі. Не цього разу. І взагалі більше ніколи.

Розділ 90

Я підвів погляд, позбуваючись брутальних думок, і побачив Карлу, яка повільно йшла довгим лікарняним коридором. З нею був чоловік. Це був прибиральник, одягнений у робочий одяг пеона — людини, яка займається чорною роботою. Обличчя Карли наповнило сяйво, її посмішка була таємницею, що чекала на розкриття.

Вони сіли біля мене.

— Ти просто мусиш познайомитися з цим чоловіком і послухати його історію,— заявила Карла.— Деве, познайомся з Шантарамом. Шантараме, познайомся з Девом.

— Намасте,— озвався я.— Приємно познайомитися.

— Прошу, розкажи йому, Деве,— мовила Карла, всміхаючись мені.

— Але це не дуже цікава історія, як я вже казав. Може, якось іншим разом.

Він почав підводитись, але ми знову лагідно повернули його на місце.

— Прошу, Деве,— наполягала Карла.— Просто розкажи йому, як розповідав мені.

— Але я можу втратити роботу,— непевно сказав він,— якщо не повернуся до своїх обов’язків.

— От і добре,— мовила Карла,— бо коли ми підемо звідси, ти приєднаєшся до нас.

Він перевів погляд на мене. Я у відповідь усміхнувся.

— Як вона скаже,— мовив я.

— Я не можу,— розхвилювався він.— Потрібно закінчити зміну.

— Спочатку історія, будь ласка, Деве,— благала Карла.— Тоді ми фінішуємо на старті.

— Ну, як я вже розповідав вам, поки ми чекали на чай,— почав він, дивлячись на руки.— Мене звати Дев, і я садгу.

Його голова була виголена, а ще чоловік носив амулети і браслети. Крім уніформи, він не мав іншого одягу. Це був дуже простий худорлявий чоловік, з кашкетом на голові, босий.