Розділ «Частина XV»

— Так,— неясно відповіла Діва, переводячи очі на заквітчане зображення батька.

Ми дозволили їй трохи подумати, обоє були згодні чекати, поки закінчиться той транс.

— А знаєте, чому я наполягала, щоб усі називали мене Дівою? — згодом запитала вона, продовжуючи дивитися на фото.— Я була на вечірці й пішла до ванної, а там почула, як власні друзі обзивають мене позаочі. Тривія Дівія,— казали вони. Тривія Дівія. І знаєте що? Вони мали рацію. Я такою і була. Я була тривіальною. Тож я змінила своє ім’я на Діву тієї ж ночі й усіх змусила так мене називати. Але це вперше я почуваюся нетривіальною, якщо є таке слово.

— Важливою — оце правильне слово, Діво,— мовила Карла.

Молода спадкоємиця повернула обличчя до Карли і посміхнулася, стиха хихочучи.

— Тепер усе добре,— запевнила вона, піднімаючись із крісла, щоб потягнутися й позіхнути.

Ми теж підвелися, і вона провела нас до високих дверей свого офісу.

— Дуже рада, що ти звільнилася,— сказала Карла, обіймаючи її перед виходом.— Літай високо, маленька пташечко.

Ми вільно покотили на мотоциклі, не розганяючись і думаючи про різне. Я думав про бідну багату дівчинку, яка жила в нетрищах і роздала людям цілий статок. Карла думала про щось інше.

— Усі вони — першокласні колишні дівчата на виклик,— через плече гукнула мені вона.

— Що?

— Вони — колишні дівчата на виклик.

— Хто?

— Гарненькі дівчата в офісі, які дуже гарно нічого не робили. Вони всі — колишні дівчата на виклик. Доміни, узагалі-то. Фахівці з фетишу. Діва найняла їх для фетиш-вечірки, але після неї запропонувала їм роботу. Вони всі погодилися. Вони не працюють на Діву моделями. Вони керують шлюбно-весільною агенцією.

— Вони мають добре впоратися,— вирішив я.— Чому ти не розповіла мені, коли постала ця тема?

— Зупини мотоцикла,— попросила вона, відхиляючись від мене.

Я заїхав на смугу виїзду, біля автобусної зупинки.

— Ти серйозно запитуєш,— обурилась Карла, дихаючи мені на шию,— чому я не розповіла, що ми йдемо на карнавал колишніх дівчат на виклик?

— Ну...

Я знову вирулив на дорогу і трохи проїхав, але потім знову зупинився, бо посеред дорожнього роздільника сидів Олег, граючи на гітарі. Ми під’їхали до нього.