Розділ «Частина XIV»

Він захихотів, зіпершись на свою патерицю і дивлячись на зірки.

— Я дуже щасливий, що ви з Карлою з’явилися тут,— зізнався він.— І хочу запевнити, що ви можете залишатися, скільки побажаєте.

— Дякую,— мовив я.

Карла прокинулася і помітила Ідриса.

— Ідрисе,— почала вона, сідаючи.— Прошу, присядьте і влаштовуйтеся зручніше.

— Мені завжди зручно, Карло, хай де я є,— радісно мовив він, досі не розвертаючись до нас.— І щось підказує, що для вас двох це правило також діє, правда ж?

— Ми можемо вам щось запропонувати? — спитала Карла, тручи очі.— Води чи соку?

— Від такої пропозиції,— мовив Ідрис,— я вже отримую поживу.

— Ми одягнемось і приєднаємося до вас,— запропонував я.— Я можу зробити вам на вогні чашку чаю.

— Я піду через хвилину чи дві,— відповів він.— Але маю сказати дещо вам обом, і мій розум не дозволяє це проігнорувати, тож вибачаюся за втручання.

— Це ми втрутилися у ваш світ,— наполягала Карла.

Він знову розсміявся.

— Карло, ти бажала приєднатися сьогодні до мене,— почав він,— під час допиту інквізиторів?

— Так, Ідрисе,— хихотіла вона.— Запишіть мене наступного разу.

— Згода,— відповів він, подумки вже покидаючи нас.— Ви двоє готові отримати мої настанови?

— Так,— непевно прошепотіла Карла.

— Ви обоє маєте відмовитися від насильства і, хай що станеться, жити мирно.

— Важко жити без насильства в такому світі, Ідрисе,— зауважила Карла.

— Насильство, тиранія, придушення, несправедливість — це все гори на мапі життєвої подорожі,— сказав Ідрис.— Життя — це зустріч з цими горами. Найбезпечніший спосіб подолати гору — це обійти її. Але якщо обрати цей шлях, то він стане всім твоїм життям, бо коли починаєш обходити, то це стає вічним колом, і одна з цих гір перетворюється на вашу долю. Тож єдиний шлях — угору, до чогось поза колом, а щоб отримати хороший краєвид і побачити нові гори, потрібно залізти на гору і спуститися з її вершини. Та коли йдеться про гори, то жоден відрізок маршруту не такий небезпечний, як уже пройдений.

— Що це означає? — запитав я.