Розділ «Частина XIV»

— Гаразд,— випростався Ідрис.— Ви готові до моєї відповіді?

— Ми готові, великий мудрецю,— запевнив Дайте Подумати.

— Емоції — це духовна мова музики,— провадив Ідрис,— а чуттєвість — це духовна мова танцю.

Ідрис зупинився, чекаючи на коментарі, а потім повів далі.

— Птахи — це духовна мова неба,— повідав Ідрис.— А дерева — це духовна мова землі.

Він знову зупинився, неначе дослухаючись.

— Гадаю, я померла,— прошепотіла Карла,— і потрапила до раю розумників.

— Щедрість — це духовна мова любові, смиренність — це духовна мова честі, а відданість — це духовна мова віри.

Багато учнів уже бачили Ідриса, коли той протистояв вогню. І, переповнені до нього великою любов’ю, вони наївно приєднувалися, не заохочуючи його до перемоги, а заохочуючи до правди — байдуже, хто саме вимовить її під час сеансу.

— Правда — це духовна мова віри, а іронія — це духовна мова збігів.

Учні похитувалися на місці, підкоряючись тиші.

— Гумор — це духовна мова свободи,— сказав Ідрис,— а жертва — це духовна мова спокути.

Він знову зупинився, борючись із марнославством, знаючи, що може продовжувати ту поему дуже довго. Він поглянув на учнів, червоний з обличчя від докорів сумління, і посміхнувся їм у відповідь.

— Усе є духовним і все виражається завдяки своїй власній духовній мові. Зв’язок з Джерелом неможливо урвати, а лише порушити.

Учні загорлали і почали аплодувати, потім утихомирилися, горді й розкаяні водночас.

— Коли ви не проти,— запропонував Ідрис,— я б не відмовився ще від однієї перерви, десь на годину, якщо влаштовує.

Учні інстинктивно підвелися, проводжаючи мудреців до їхньої печери.

— Не знаю, як ти,— сказав я Карлі, радіючи перерві,— але мені хочеться чогось не святого.

— Якраз і я про це подумала,— мовила вона.— І мені байдуже — пити чи смалити. Мої нерви аж у роті.

— Ти хотіла опинитись на арені, еге ж?