Розділ «Частина XIV»

— Дуже добре, Ідрисе,— навіть радісніше прошепотів Дідьє, і зібрання розслабилося, доки мудреці та мій французький друг задовольняли свої бажання.

— Продовжимо? — запропонував Ідрис, коли мудреці зловили достатньо кайфу, щоб знову спуститися до метафізики.

— Звісно,— відповіли мудреці.

— Той факт, що ми такі як є,— мовив Ідрис, наче дискусія і не переривалася,— та ставимо влучні запитання, незважаючи на те, скільки століть знадобиться, щоб докопатися до правди,— це, власне, і є долею. Доля також, як і життя,— це раптове явище.

Вінсон нахилився, щоб прошепотіти запитання, але Карла його випередила.

— Енергія плюс напрямок дорівнює доля,— випалила вона, зосереджена на дебатах.

— Але доля? — сказав Підозріливий, і цього теплого вечора його виголена голова виблискувала від поту.— Ви можете ще раз це пояснити?

— Наша людська доля — це факт, а не гіпотеза,— мовив Ідрис.— Доля — це можливість сфокусувати духовну енергію у формі волі, щоб змінити майбутній напрямок нашого життя. Ми всі більшою чи меншою мірою робимо це з нашим особистим життям і з колективним життям людства. Ми вже живемо скерованим життям і лише самі можемо це усвідомити і скерувати його позитивніше.

— Але як таке можливо усвідомити? — наполягав Дайте Подумати.

— Виражаючи низку позитивних характеристик найкращим чином,— підказав Ідрис.— Саме це і є реалізацією душі, яка виражається у людській доброті й хоробрості.

— Але навіщо? — запитав Амбіційний.— Навіщо комусь напружуватися й робити хороші, позитивні речі? Чому просто не працювати заради власної вигоди? Оскільки ви так полюбляєте науку, то хіба це не еволюція?

— Жодним чином,— посміхнувся Ідрис, відповідаючи на запитання, яке чув уже сотні разів.— Хай куди дивляться люди, вони бачать дикий світ, що змагається на смерть. Але на світі також існує неймовірна співпраця — від мурашок у колоніях до дерев у колоніях і до людських істот у колоніях. Адаптивність — це витончена співпраця. Співпраця — це еволюція.

— Але, звісно ж, виживає найсильніший,— наполягав Амбіційний.— І найсильніші правлять світом. Ви плануєте перевернути природній порядок речей?

— Природній порядок речей — це співпраця,— заперечив Ідрис.— Молекули не змагаються, щоб сформувати органічні молекули, вони співпрацюють заради їхнього формування. І ми — великі мудреці — також є дуже великими збірками дуже великих органічних молекул, які співпрацюють завдяки Божественному. Коли вони зупинять співпрацю, то всі ми опинимось у халепі.

— Ну, якщо хочете повернути цю дискусію назад до підвалин,— зауважив Дайте Подумати,— то можу я поцікавитися, чи пропонуєте ви ідею, що існує інший моральний порядок, поза тим, про який ідеться у сакральних текстах?

Це було підступне запитання. Я знав, що Карла дуже хотіла відповісти, бо кілька разів його обговорювала.

— Сакральні тексти існують для того, щоб ми знали, чим можемо стати,— сказав Ідрис.— Доки не дістанемося туди у своїй трагічно довгій культурній еволюції, доки не дістанемося до місця, гідного таких прекрасних одкровень, наша спільна людяність — це дуже корисна провідна зірка до істини.

— Ви відкидаєте сакральні тексти? — зацікавився Дайте Подумати.

— Це ви так кажете, а не я. Моя порада, хай яка вона незначна, полягає в тому, що сакральні тексти — неначе сакральні місця. І якщо ми очищаємося перед входом до сакральних пам’яток, то так само маємо бути чистими, коли звертаємося до сакральних текстів. А найкращий спосіб презентувати чисту душу перед великими одкровеннями Божественного — це бути чистою людською істотою у своїх вчинках з іншими та зі світом, який нас підтримує.

Мудреці знову почали радитися, а Ідрис використав цю можливість, щоб замовити новий кальян, і задоволено підготував його для них.