Розділ «Частина XII»

Він був сміливцем. Це було більше, ніж я б зробив на його місці, бо знав, що спеціалізацією мадам Жу була другорядна помста. Я сподівався, що Рендалл не мав родичів, які носять спільне з ним прізвище і яких можна таким чином вистежити.

Рендалл тримав руку на кишені свого жакета. Метальники кислоти тримали свої руки в кишенях. Я тримав руки на своїх ножах. Мадам Жу почала задкувати в провулок, доки темрява знову її не поглинула.

— Рендалл Соарес,— повторила вона, перетворивши останнє слово на сичання гримучої змії.— Рендалл Соарес.

Посіпаки теж заховались у темряві. Провулок поринув у тишу.

— Знайди всіх знайомих Соаресів,— порадив я йому.— Ця жінка дуже злопам’ятна.

— У мене немає родини,— повідомив Рендалл.— Я сирота, якого віддали відразу після народження і ніколи не всиновлювали, а в шістнадцять випхнули з сиротинцю. Мадам Жу не може нашкодити родині, якої в мене нема.

— Ти справді б їх повбивав?

— А ви б такого не зробили хіба, сер?

— Я сподіваюся до цього не довести. Ти колишній військовий?

— Ні, сер, Індійська морська піхота.

— Морська піхота, га? Як довго?

— Шість років, сер.

— Що сталося? — гукнув з автомобіля Вінсон.

— Кажан потрапив не в ту дзвіницю, сер,— пояснив Рендалл, відчиняючи йому двері.— Кулачок, що стукає у ворота Пекла.

— Як у біса добре вибратися на повітря,— сказав Вінсон, потягуючись.— Я годинами сидів у авто. Маю відлити, чоловіче, негайно.

Він кинувся до найближчої стіни.

— Будь цивілізованим, Вінсоне,— мовив я.— Потерпи, поки не опинимося нагорі. Тут паркують мотоцикли.

Рендалл поставив авто біля стіни в арковому провулку, щоб інший транспорт міг проїжджати, але також забезпечивши можливість швидкої втечі.

— Ніхто його не зачепить,— запевнив я, коли Рендалл замкнув авто.— Ти можеш піднятися нагору і відпочити.

— Чудово, сер.